2. Дерево помираючи і то має надію парости випустить 3. І бачу я в один похмурий день
4. Такий цей любодинь що не поговориш з ним
5. На березі якої річки бачили дракона?
Ворскли Дніпра Венгули Бестриці
6. Для чого князеві потрібний був дракон?
7. Про яку послугу попросив дракон пустельника?
8. Який талант мав Грицько?
9. Що було в Лавріна на думку дракона
10. Хіба в двох і підем данину збирати?
11. Не драконове це діло книги читати
12. Мені книжна на користь пішла
по тексту місто для драконів очень ​

Повість “Климко” розповідає про життя хлопчика Климка, який жив під час Великої Вітчизняної війни. Це були надзвичайно важкі і страшні часи! Загарбники знущались над людьми, забирали в них все до останньої крихти. Почався голод і треба було якось добути харчі. Климко знав, що їжу міняють на сіль, тому й вирішив добути солі. Варто згадати, що старався він не тільки для себе, але й для своєї вчительки Наталі Миколаївни та її маленької донечки Олі, для свого друга Зульфата і його дідуся.

З самого початку повісті я зрозумів, що життя під час війни було пекельно важким! Окрім того, що люди гинули від куль, вони ще й покидали цей світ через голод і хвороби. Головний герой залишився сиротою і я навіть уявити не можу як йому було важко! Спочатку смерть батьків, а потім і дядька Кирила зробила його зовсім самотнім.

Але ж ні! Він залишився добрим і відкритим і в своєму новому пристанищі часто приймав своїх друзів і бавився разом з ними. А потім заради своїх близьких він пішов по сіль, по суті – пішов на подвиг. Він знав, що йому загрожує страшенна небезпека дорогою до Слов’янська (саме тому він не дозволив Зульфату йти разом з ним), але все одно пішов, бо знав, що його до потребують. Я захоплююсь його мужністю і силою духу! Він надзвичайно довго йшов до міста майже нічого не ївши! Його ноги вже відмовлялись йти, а в голові паморочилося від голоду, але він змушував себе йти далі. На базарі він заступився за дівчину перед поліцаєм, хоч і був не надто дорослим, але однозначно сміливішим, ніж той самий поліцай.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/moi-vrazhennia-vid-povisti-klymko

Олекса Стороженко, за словами Івана Франка, талановитий оповідач, що добре володіє українською мовою. В оповіданні "Скарб" письменник використав український фольклор, поєднав фантастичні елементи з реалістичним зображенням селянського побуту, гумористично зобразив головного героя.
Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір'ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, щоб не замерз, навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. Бачачи, що син нічого не вміє робити, батько журився: "Що з ним станеться, як ми помремо?"
Мати мала рацію, коли говорила: "Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки". Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. "Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити".
І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: "Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот". А потрусити дерево — важко.
У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. "Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде". І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, що щасливим не був і Павлусь.