трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. в основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »
жанрові й стильові особливості
ця позиція і. карпенка-карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь». саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.
сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда, у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).
Я вважаю, що всі люди різні і мають право мислити так, як вони вважають за потрібне. Але на моє переконання, оптимістам набагато простіше досягати своїх цілей і долати життєві перешкоди. У той час, як песиміст закриється у собі після чергової невдачі, то оптиміст усвідомить свою помилку та буде рухатися далі до своєї мети, я так вважаю, тому що неодноразово стикався зі схожими ситуаціями, і переможцями з них завжди виходили оптимісти.
По-перше, яскравим прикладом саме такого розуміння для мене є Тарас Шевченко, який виріс у дуже непростий час, проте він був впевненим, що колись Україна розквітне, та прикладав для цього колосальні зусилля.
По-друге, у зв'язку з порушеною проблемою хочеться згадати головного героя твору братів Рудченків "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" а саме Чіпку, який з самого дитинства був песимістом, такий іб мислення не привів його ні до чого хорошого, а можливо і був причиною усіх скоєних ним злочинів.
Отже, висновком моїх міркувань стане така думка: оптимістам живеться комфортніше та простіше, але це особистий вибір кожного.
трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. в основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »
жанрові й стильові особливостіця позиція і. карпенка-карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь». саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.
сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда, у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).
Я вважаю, що всі люди різні і мають право мислити так, як вони вважають за потрібне. Але на моє переконання, оптимістам набагато простіше досягати своїх цілей і долати життєві перешкоди. У той час, як песиміст закриється у собі після чергової невдачі, то оптиміст усвідомить свою помилку та буде рухатися далі до своєї мети, я так вважаю, тому що неодноразово стикався зі схожими ситуаціями, і переможцями з них завжди виходили оптимісти.
По-перше, яскравим прикладом саме такого розуміння для мене є Тарас Шевченко, який виріс у дуже непростий час, проте він був впевненим, що колись Україна розквітне, та прикладав для цього колосальні зусилля.
По-друге, у зв'язку з порушеною проблемою хочеться згадати головного героя твору братів Рудченків "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" а саме Чіпку, який з самого дитинства був песимістом, такий іб мислення не привів його ні до чого хорошого, а можливо і був причиною усіх скоєних ним злочинів.
Отже, висновком моїх міркувань стане така думка: оптимістам живеться комфортніше та простіше, але це особистий вибір кожного.