14. Загибель созацького ватажка побрилсоно у творі А «Закурилась Україна» Б «Максим, іковане Залізнис » в «Ой Морозе, Морозошку» г «Та, ой, як крикнуп ко та іковане Сірко» 15. Змалованию подій коліївщин присвячено твір А «Чи не той то хміль » B «Oil Морово, Мороаешеу» Б «Засурилась Україна» T Marcem, osa 3 tonne 16. у формі сповіді ліричного героя побудовано твір А «Чи не той то хміль » Б «Максим, козaiс Залізняше » в «За Сибіром сонце сходить » г «Та, ой, як крикнув ке та козак Сірко » 17. Перемозі козаків над польською шляхтою під жовтими водами при свячено твір А «Ой Морозе, Морозенку» в «Засурилась Україна» Б Максим, козак Залізняк» г «Чи не той то хміль » 18. Установіть відповідність. Історична пісня Тема А «Ой Морозе, 1 оспівування перемоги козацько- Морозенку» го війська під жовтими водами 2 сповідь ваталска селянського Б «Максим, козак повстання про своє эсиття Залізняк» з зображення героїчної смерті В «Чи не той то хміль » козака в бого проти татар г «Та, ой, як крикнув се 4 зображення повстання українсько- та козак Сірко » го народу 1768 р. проти національ- ного та соціального поневолення 5 виступ козацького війська в похід проти кримського хана 19. Установіть відповідність. Історична пісня Ідея А «Ой Морозе, 1 прославлення ватажка селянсько- Морозенку» го повстання, для якого народні інтереси є вищими за особисті Б «Зажурилась Україна» 2 уславлення гетьмана як захисника народних інтересів в «Чи не той то хміль » з заклик до примирення та порозу- міння, засудження братовбивчої війни г «За Сибіром сонце 4 заклик до народу об'єднати зусилля в боротьбі проти турецько- сходить » татарських завойовників 5 уславлення подвигу козаків, що віддали життя за визволення народу 61
РОЗДIЛ ПЕРШИЙ
Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.
Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —
лiто,
лiтечко!..
Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.
А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..
Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:
— Вставай, Михайлику, вставай.
— Ма-мо, iще одну крапелиночку...
— Струси цю крапелиночку.
— Ой...
— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?
— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.
Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.
На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —
лiто,
лiтечко!
Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!
Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...
Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.
Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза
«Запобігти! Врятувати! Зберегти!»
Це не гасло пожежно-рятувальної служби. За цими словами стоять мужні та відважні професіонали, готові завжди прийти на до тим, хто її потребує, рятівники, для яких це не професія, а життєве покликання. Напевно, не існує більш небезпечної, відповідальної та важливішої професії, ніж професія рятувальника. Цю професію обіймають не люди, люди з великою силою волі, люди, які здатні пожертвувати своїм життям, заради життя ближніх, люди, які незважаючи ні на що готові кинутися на до Рятувальники - це люди з великої букви.
Живе лиш той, хто не живе для себе, Хто для других виборює життя...