у творі зло перемагає добро. його несуть позитивні персонажі такі, як софія, сашко, сніжана. головна героїня софійка ввічлива, щира, добра, мужня. усім старається . думає не тільки про себе. саме їй випала роль зняти прокляття з роду кулаківських.
сашко відчайдушно кидається в небезпечні пригоди та ризикує життям, щоб подрузі. хоч він не дуже освічений і допускає граматичні помилки на письмі, проте не розгублюється та знаходить вихід у складних ситуаціях. його поради та вчинки є дуже слушними. сашко уособлює добро та справедливість. адже він дружній, мужній та милосердний.
співчутлива та кмітлива тітка сніжана. її вірність традиціям виводить на чисту воду лицемірного вадима. завдяки зусиллям позитивних героїв родина кулаківських стала щасливою.
негативними героями є вадим на початку твору, його бабуся та деякі предки, валентин - наречений сніжани. вадим поводився невиховано та зухвало. часто крав, не поважав старших, мав багато шкідливих звичок. поводився демонстративно й не збирався змінюватися на краще. у далекому минулому предок вадима зробив поганий вчинок. задля власної наживи, обманув багатьох людей і забрав їхнє майно. був жорстоким та скупим. також дещо негативним виявився підступний і слабодухий валентин. він вів подвійне життя, обманював оточуючих. не був щедрим, не рідним. не приділяв уваги рідному синові.
провина предка – важкий камінь для нащадків. проте в кінці твору вадим змінився на краще. розірване весілля – заслужене покарання для хитрого валентина. твір має гарне закінчення - торжество добра над злом.
добро: софійка і всі події що відбуваются з нею, сашко, тітка сніжанна, корали знайшли господаря.
зло : вадим, валентин, викрадення коралів, поведінка дорослих персонажів твору.
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
у творі зло перемагає добро. його несуть позитивні персонажі такі, як софія, сашко, сніжана. головна героїня софійка ввічлива, щира, добра, мужня. усім старається . думає не тільки про себе. саме їй випала роль зняти прокляття з роду кулаківських.
сашко відчайдушно кидається в небезпечні пригоди та ризикує життям, щоб подрузі. хоч він не дуже освічений і допускає граматичні помилки на письмі, проте не розгублюється та знаходить вихід у складних ситуаціях. його поради та вчинки є дуже слушними. сашко уособлює добро та справедливість. адже він дружній, мужній та милосердний.
співчутлива та кмітлива тітка сніжана. її вірність традиціям виводить на чисту воду лицемірного вадима. завдяки зусиллям позитивних героїв родина кулаківських стала щасливою.
негативними героями є вадим на початку твору, його бабуся та деякі предки, валентин - наречений сніжани. вадим поводився невиховано та зухвало. часто крав, не поважав старших, мав багато шкідливих звичок. поводився демонстративно й не збирався змінюватися на краще. у далекому минулому предок вадима зробив поганий вчинок. задля власної наживи, обманув багатьох людей і забрав їхнє майно. був жорстоким та скупим. також дещо негативним виявився підступний і слабодухий валентин. він вів подвійне життя, обманював оточуючих. не був щедрим, не рідним. не приділяв уваги рідному синові.
провина предка – важкий камінь для нащадків. проте в кінці твору вадим змінився на краще. розірване весілля – заслужене покарання для хитрого валентина. твір має гарне закінчення - торжество добра над злом.
добро: софійка і всі події що відбуваются з нею, сашко, тітка сніжанна, корали знайшли господаря.
зло : вадим, валентин, викрадення коралів, поведінка дорослих персонажів твору.
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.