10. Визначте художньо-виражальні засоби в наведеному фрагменті твору. Поясніть їх значення. «I подумки Юлько вимальовує довкруж себе коло - заморожене, як у казці, - не переступиш ані ззовні, ані зсередини».​

Шевченко – основоположник нової української літератури. Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.

Попередники великого поета в українській літературі в своїх творах критикували окремі явища тогочасного життя, як-от: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як грізний суддя і обличитель усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний герой – борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті народу.

Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової літератури.

Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступного часу – Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та ін.

Роль Шевченка в розвитку української літературної мови. Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.

Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з Котляревського. Використовували в своїх творах живу народну українську мову, а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузькомісцевих елементів.

Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.

Вшанування пам’яті. Царизм репресіями прагнув зупинити лавину народної шани й любові до великого сина України, а вийшло навпаки. З 1918 року вшанування пам'яті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Відкрито пам'ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім'я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т. Г. Шевченка, його ім'я присвоєно навчальним закладам і науковим уста­новам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам.

Князь Игорь образ Игоря Образ Святослава Святослав III Всеволодович, великий князь киевский (ок. 1125—27.07.1194)— сын князя киевского Всеволода Ольговича, внук Олега Святославича (Гориславича) ; был киевским князем во время событий, описанных в «Слове» . В «Слове» С. — носитель основной идеи, идеи объединения Руси под началом самого мудрого и авторитетного .князя для обороны от агрессии врагов, для сохранения независимости родины в целом и каждого княжества в отдельности. С. показан не только как государственный муж и полководец, но и как человек. Весной 1185г. он был подвергнут труднейшему испытанию. Его племянники, князья Игорь и Всеволод, бросили дерзкий вызов объединительной политике С. , тайно отправившись в поход против половцев. Сокрушительный разгром Игоревых полков и последовавшее за ним опустошительное нашествие на Русь половецких ханов Кончака и Гзака легли позором не только на князей — виновников разгрома, но и на «серебряные седины» умудренного жизнью С. , старейшины рода Ольговичей, к которому принадлежали также князья Игорь и Всеволод. Поражение их войска и пленение их самих ликвидировали все положительные результаты (как военно-политические, так и морально-психологические) победоносного объединительного похода против половцев весной 1184г. , который возглавлял С. Кроме того, были сведены на нет и благоприятные мифологические результаты, которым русичи придавали огромное значение: притихший, «усыпленный» разгромом и пленением хана Кобяка злой дух коварства и обмана Лжа снова усилился и принялся за свою разрушительную работу. С. , оценивая негативные последствия Игорева разгрома, на первое место ставит ослабление единства власти на Руси, угрожающее ее независимости. Эта же забота-проблема поставлена Автором в центр вещего сна, который видит С. в своем «златоверхом» тереме. Обдумывая причины опасной военной политики князей Игоря и Всеволода, С. находит их в родовой традиции Ольговичей и в жестокосердном, дерзко-непокорном характере обоих братьев. Трезво глядя на славолюбие князей как -на свойство, присущее всем и каждому, С. в то же время упрекает своих племянников за безрассудную чрезмерность их страсти к славе, проявившуюся в стремлении завоевать лишь себе всю славу, «и и будущую» . Мудрость С. ярко проявилась в том, что он, оценивая князей Игоря и Всеволода, не впадает в односторонность, видит не только их недостатки, но и их достоинства (храбрость, крепкую волю) . Сравнивая оценку Игорева похода С. с оценкой самого Автора, мы видим, что при всей мудрости киевского князя для него характерно аристократически равнодушное отношение к простым людям (князь не замечает гибели воинов) , в то время как Автор сострадает прежде всего народной беде, а потом уж и княжеской. Это различие между Автором и С. должно удержать исследователя от утверждения, будто образ этого князя был задуман как образ идеального героя.