1)які відчуття у вас викликав вірш "дощ полив"? 2) що означає тут образ кольорових мишей? чому вона себе кольорові, а незвичайні сірі? який художній прийом є поетесі розкрити цей образ? 3) як ви вважаєте, сусід заздрив анні через її талант чи його справді дратували яскравий колір, краса, якої він
не розуміє? обгрунтуйте свою думку. хоть на какой-то , если на все ответите сделаю лучшим ответом
Ї це перлини в украïнськiй лiтературi. Поринаючи в свiт дотепноï мови,
життєрадiсних героïв, народного гумору, веселого мисливського жарту,
переживаєш чудовi хвилини естетичноï насолоди, вiдчуваєш, як свiтлiшає на
душi та вiдлягає вiд серця. А вдивляючись у просте мудре обличчя письменника,
думаєш спочатку, що йому легше жилося, бо вiн умiв у найжахливiшому вiднайти
зернини смiху. Та якось я прочитала слова Остапа Вишнi: “Все життя гумористом!
Господи! Збожеволiти можна вiд суму!” I такими гiркими та трагiчними вони менi
здалися, що я вирiшила докладнiше ознайомитися з бiографiєю письменника. Дiзналася
про 10 рокiв заслання, тяжку хворобу, загрозу розстрiлу, нелегке творче життя.
Здоров’ям, спокоєм, приниженням людськоï гiдностi довелося платити данину
Музi. Та все ж, як на мою думку, мав цей гуморист велике письменницьке щастяЇ визнання та любов свого народу. Його твори знали навiть неписьменнi, а за
кiлькiстю видань та перевидань фейлетонiв, гуморесок в украïнськiй лiтературi
Остаповi Вишнi, мабуть, немає рiвних.
Читаючи “Зенiтку”, “Мисливськi усмiшки”, “Дещо з украïнознавства”,
“Чухраïнцi”, дивуюся мудростi гумориста й глибинi фiлософського змiсту його
творiв. Вражає письменницька майстернiсть: умiння в невеликiй новелi поєднати
глибокий лiризм з простим жартом. Подобаються його свiжа дотепна мова, примовки,
анекдоти. Остап Вишня
Ї майстер пародiï, шаржу, травестiï.
Ми звикли завжди вiдшукувати у фактах бiографiï великих людей щось доленосне.
Остап Вишня з доброю усмiшкою, гумором розповiдає про своïх зовсiм
звичайнiсiньких батькiв: “Батьки моï були, як узагалi батьки”. У такому ж
тонi вiн згадує про свою освiту та книжки. “Книга, що найсильнiше на мене враження
справила в моïм життi,
Ї це “Катехiзис” Фiларета. До чого противна книжка! Ще якби так
Ї прочитав та й кинув, воно б нiчого, а то
Ї напам’ять”. Та й письменником, якщо вiрити оповiдачевi (“Моя автобiографiя”),
став тому, що квалiфiкацiï особливоï не мав, бухгалтерiï не знав,
то й зробився Остапом Вишнею i почав писати. Такий простий, сповнений здорового
глузду погляд на письменника-людину менi iмпонує. А вмiння його першим посмiятися
над собою справляє дуже приємне враження на читача.
Гумор, смiх можна вважати ознакою внутрiшньоï свободи людини. Очевидно, Вишня
володiв секретом внутрiшньоï свободи, яку вiн зберiгав за всiх ситуацiй,
свободи “вiд нечистоï” сили, своєï i чужоï. Тому в його душi жила
не жовчна злiсть, а сонячний смiх.
Як поета Франка, єдиного у XIX столітті, можна порівняти з Шевченком. Хоча порівняння — справа невдячна, бо кожен поет цікавий і великий по-своєму. Можна лише говорити про рівень слави, популярності. Чим же збагатив Франко українську поезію? Він розширив її тематичні межі, жанрові, віршові можливості. Серед поетичних творів Каменяра є всі види лірики: громадянська, філософська, інтимна, пейзажна. Є багато поем, пов'язаних з проблемами тогочасної України і присвячених загальнолюдським темам. Не можна залишитися байдужим до «Зів'ялого листя» — ліричної драми про красу і безсмертя кохання. Громадянські почуття пробуджують вірші збірки «З вершин і низин», поеми «Мойсей» та «Іван Вишенський». А які глибокі, мудрі його притчі — про красу, про дружбу, про кохання!