1. Складне речення зі сполучниковим сурядним і безсполучниковим зв’язком є в
рядку:
А Сірі тумани курилися над нашою землею, брудні та важкі хмари вистилали
високе небо, і холодний вітер переганяв їх з одного боку на другий.
Б Я пам’ятаю: йшла весна своїм походом смілим і по саду лилась квіток зеленим
пилом.
В Я кажу: не було б Дон – Кіхотів, вже б давно посивіла земля.
Г І пахне сіно лугове, і зав’язь в чистих росах зріє, і в кожній гілочці живе на
кожний досвіток надія.
2. Складне речення зі сполучниковим підрядним і безсполучниковим зв’язком є в
рядку:
А Тихо в полі, гай темніє, наступає літній вечір.
Б Хто чує себе лиш, хто тільки для себе співа, той не ввійде в майбутнє, не
прийме сучасне.
В Таке моє давнє правило: ніколи не шкодувати за тим, чого не можна
повернути.
Г Над завороженим степом стояла така тиша, що було чути, як знизу дихає
колос, як згори випадають роси і місячна обніж.
3. Складне речення зі сполучниковим сурядним і підрядним та
безсполучниковим зв’язком є в рядку:
А Хай оживає істина стара: людина починається з добра.
Б Над хатою зійшла вечірня зоря, заграла золотом в яблуневому цвіті, що
розлився духмяними пахощами по всьому саду.
В Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літняя нічка була, і сон був
короткий, він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла.
Г Коли я був хлопчиком на Десні, мені хотілось, щоб дикі птиці сідали мені на
голову і на плечі не тільки в снах.
4. Перед виділеним сполучником не треба ставити кому в реченні з різними
видами зв’язку (розділові знаки пропущено):
А Спустився вечір і одразу похолоднішало.
Б Осінні дрібні дощі падали на сумовито принишклу землю і зелено потемніли
води в озерах коли Михайло і Соломія попрощалися з лісником і лісничихою.
В Минула тривожна беззоряна ніч і там де попелясті сніги єдналися з небом
почав відділятися світанок.
Г Немає з-під землі трави ще нема живиці з-під кори а поле ширше небо вище і
"Народна пісня є вірне, самобутнє і невимушене вираження народної душі, її супутниця в радості і горі, енциклопедія її знань, її релігії, філософії, скарбниця, якій він довіряє свою віру, свої сумніви і національну історію". Це сказав француз Поль Лафарг, але цей вираз є дуже сприйнятним для розуміння всієї глибини, розмаїття та винятковості саме української пісенної лірики.
Пісенною лірикою ми називаємо пісні – народні або авторські, що у ліричному, особистісному дусі розкривають почуття, переживання, відчуття людини, взаємовідносини з іншими людьми… Для найкращих зразків цього жанру характерно, що ці почуття подаються так, що неодмінно викликають відгук у душі кожного з слухачів такої пісні. Центральними у пісенній ліриці є індивідуальні переживання людей, тому вона просто приречена на успіх, бо здатна розбудити відповідні почуття як у того, хто співає, так і у того, хто слухає пісню. Отже, ліричні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини. Довге життя пісні, власне, і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. Хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.
Український народ справедливо вважається народом дуже музичним. Українська пісня має визнання в цілому світі. Наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях. Наприклад, подорож української капели з хоровим співом у 1919 та наступних роках по Європі та Америці стала справжнім тріумфом.
А ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси, і кожен упевнено веде свою партію. А український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.
Ліричні пісні, як мені видається, можна розділити на:
- родинно-побутові пісні , які включають пісні любовної і сімейної тематики («В саду ходила, квіти збирала», «Дозволь, мати, вдову взяти», «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися», «Ой у полі три криниченьки» та багато інших).
- соціально-побутові пісні : трудові пісні, бурлацькі, чумацькі, солдатські, молодецькі пісні, розбійницькі, каторжницькі, тюремні («Ой зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому», «Посадила огірочки», «Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом», «А в неділю пораненько» та інші).
- жартівливі та сатиричні пісні , хороводи (««А в нашого Омелечка», ««Продай, милий, сірі бички», «Ой під вишнею», «Ти сказала в понеділок», «Грицю, Грицю, до роботи», «Чи не той то Омелько» і багато сотень інших).
- пісні літературного походження («Боже великий, єдиний», «Садок вишневий коло хати», «Стоїть гора високая» , «Пісня про рушник», «Чорнобривців насіяла мати», «Там, де Ятрань круто в’ється»).
Українські пісні набули світової слави, дякуючи видатним українським співакам, серед яких (нехай мені вибачать ті, кого не зміг назвати, бо це просто фізично неможливо) Анатолій Солов»яненко, Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Євгенія Мірошниченко, Бела Руденко, Ніна Матвієнко, Юрій Богатиков, Михайло Гришко, Лідія Забіляста…
Творчість українських композиторів М. Лисенка, В. Леонтовича, К. Стеценка, Бориса Лятошинського, Мирослава Скорика, Валентина Сильвестова, Мирослава Скорика,Володимира Івасюка та інших музичні фахівці Європи давно вже назвали «новим словом у музиці».
Отже, з усього вищевикладеного можна зробити один правильний висновок: секрет світової слави української пісенної лірики, якою ми маємо право пишатися, лежить в глибинах талановитості, співучості, музичної природної обдарованості українського народу.
Образ романа "Сто тисяч" це протилежність його батьку Герасиму
Роман - молодий та вродливий парубок
Який не пішов в батька, роботящий, розумний, привітний,але діяльность батька дала про себе знати
Роман навіть згоджується шукати скарб з Бонавентуробєю
Цитати про Романа:
1)Роман про Копача
"наче розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах кажуть прокопав... І все він зна - тілько нічого не робе"
2)Розмова Герасима з сином Романом
Роман. А чого ж я, тату, туди поїду?
Герасим. А ось чого: там є дівчата, а вони люде багаті, то ми зашлем до них старостів, так попереду треба, щоб Пузирі побачили тебе, а ти щоб побачив дівчат. А щоб було тобі зручніще поводиться, то ти удаси, ніби приїхав на завод купувать свинку і кнурця…
Роман. Та ви ж самі хотіли, щоб я женився на Мотрі.
Герасим. Тьфу на твої речі, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботі.
Роман. Гарні жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.
Герасим. Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.
Роман. Мотря така дівка…
Герасим. Мотря не Пузирівна, а Пузирівна не Мотря.
Роман. Та нехай вона вам сказиться, та Пузирівна, я її не знаю.
Герасим. Ой гляди! Може, чого накоїв з Мотрею? Тілько прийдеться платить, то я тебе живого облуплю. Тепер такий світ: сама в’язне, а потім плати.
Роман. Нічого я не зробив худого. І Мотря не з таких – вона дівчина чесна.
Герасим. А грошей у неї багато є?
Роман. Де ж вони у неї візьмуться? Вона і без грошей до душі мені.
Герасим. До душі, та не до кишені.”
3) Розмова Романа з Мотрею
Роман. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся на свиней і на Пузиревих дівчат…
Мотря (крізь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобі і повилазить… (Штовха його од дверей і виходить.)
Роман (сам). Оце дівка! І я ж, здається, не з послідніх, а мало не впав. Оце робітниця, оце жінка – сама за косарем зв’яже! Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрі.
Роман. А ви думаєте, що у Пузирів поживитесь грішми? Якраз! Так візьмемо, як наш зять взяв у нас: обіщали п’ять тисяч, а після весілля дали дві пари волів, десяток овець, пару коней, фургона і дві корови.
Герасим. Обіцянка – цяцянка, а дурневі радість.
Роман. Та ще на придачу всі гуртом попобили зятя та й вирядили.
Герасим. А нас хіба не били? Били й нас.
Копач. Цікаво. І зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.
Роман. А як було? Так було: зараз сват Іван зчепився з батьком, щоб давали обіщане придане, а батько одмовили своєю поговоркою: обіцянка – цяцянка… Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а він батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився мені в чуба – саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.
Роман. Вмішались всі родичі і півдня бились; оце наче й вгамуються, дивись: слово по слову – знов зчепились.. Отаке-то придане; нарешті, батькові два зуби вибили…