1) Проаналізуйте вірш М. Вороного «Інфанта». У чому виявляється символічність твору? Наведіть два-три аргументи. 2)Поясніть, яка роль М. Вороного в оновленні тогочасної української літератури.
3)
Розробки уроків
Підручники
Відео
Атласи
Реферати
Книги
Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 10 клас. Коваленко - Нова програма
«ІНФАНТА»
Роботу над віршем «Інфанта» М. Вороний розпочав у 1907 р. Це період реакції після російської революції 1905 р. Мріям українців на визволення ще не довелося збутися, але в колах інтелігенції все сильнішим ставало усвідомлення того, що вони неминучі.
Поет завершив роботу над віршем у 1922 р. в еміграції — через п’ять років після жовтневого перевороту 1917 р. та загарбання України більшовиками.
М. Вороний відтворює свої переживання від національної революції та оцінює минулі події крізь призму цих п’яти літ.
«Різьблю свій сон...» — цією фразою розпочинається вірш. Образ сну в символістів — це несвідоме, особливий стан духу, коли людина відсторонена від усього зовнішнього й заглиблюється у внутрішній світ, залишається наодинці із собою. Але це також стан, коли вона є водночас і глядачем, і актором, як зауважував аргентинський прозаїк Л. Борхес. Композиційно «Інфанту» умовно можна поділити на дві частини, у першій з яких ліричний герой є споглядачем, а в другій — дійовою особою.
Пейзажна замальовка на початку твору — це поетична картина пізньої осені, коли «На землю писанками прозорими / Лягли осінні дерева». Образом вогнелунних килимів автор дає читачам орієнтир, що на дворі кінець жовтня - початок листопада, коли землю покрив багряний лист. Підсилює картину завивання вітру, холодна блакить неба, алмазний блиск планети Венери, яка тільки восени з’являється на східному небосхилі — там, звідки в жовтні 1917 р. прийшла в Україну революція. Пейзаж позначений авторськими неологізмами проміннострунними, мрійнотканому, вогнелунними, які надають віршу музичності. Але вже на підсвідомому рівні зароджується передчуття тривоги, яке досягається алітерацією р: прозорий, дерева, акорди проміннострунні, Венера, мрійнотканий, дрімати.
Друга частина присвячена відтворенню ідеалу майбутнього. Подано його в символічному образі незнайомки-інфанти, яку автор описує холодними й ахроматичними барвами: чорна сильвета, тобто постать, попелястий жаль. Ліричний герой відтворює свої сподівання на прийдешнє, натякає на тисячолітнє очікування революції як звільнення людей від рабства: Ви йшли, як сон, як міф укоханий,
Що виринає з тьми століть.
Вітали вас — мій дух сполоханий,
Рум’яне сяйво і блакить.
На противагу сіро-чорній палітрі незнайомки в цій строфі в символічних образах рум’яного сяйва й блакиті ліричний герой відтворює надію, оптимізм і пов’язує їх з національною революцією. Автор шанобливо називає її інфантою, тобто принцесою, особою королівського роду. Під час зустрічі з нею він переживає хвилювання, ніби середньовічний лицар, який побачив свою даму серця, і готовий не лише служити, а й віддати за неї життя.
Але кохання не сталося, очікування не збулися: незнайомка-революція глянула на ліричного героя «холодним полиском очей», і цей погляд — небезпечний, як два меча. Уже через п’ять років поет побачив її переродження, коли вона в червоній заграві пливла, тобто мається на увазі кривавий більшовицький терор, у якому потонула блакитна українська національна революція. Так у поезії час минулий як гармонійний та ідеальний протиставляється революції як сучасній руйнівній силі. Водночас образ інфанти можна потрактувати і як ідеалізований образ вічної краси, що є характерним для символістської поезії.
Отже, поезія належить до громадянської лірики, а її провідний мотив — краса, поет і революція.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Опишіть свої враження від портрета М. Вороного роботи М. Жука. Які риси його особистості художник намагався підкреслити в портреті?
2. Поясніть, яка роль М. Вороного в оновленні тогочасної української літератури.
3. Прочитайте уривки з творів М. Вороного й І. Франка. Порівняйте і прокоментуйте поетичне кредо кожного з них.
М. Вороний:
Душа бажає скинуть пута,
Що в їх здавен вона закута,
Бажає ширшого простору —
Схопитись і злетіти вгору,
Життя брудне, життя нікчемне
Забути і пізнать надземне.
Все неосяжне — охопити,
Незрозуміле — зрозуміти!
І. Франко:
Не думай, як поет покине
Загальних питань море синє
І в тихий залив свого серця
Порине, мов нурець заб’ється, —
Що там він перли і алмази
Знайде блискучії, без скази,
Знайде тепло, і розкіш раю,
І світло, й пахощі без краю.
А як знайде гидкії черви
І гіркість сліз, розбиті нерви,
Докори хорого сумління,
Прокляття свого покоління,
Зневіру чорну, скрип розстрою,
То що почать з такою грою?
4)Прочитайте вірш П. Тичини «Арфами, арфами...» та порівняйте його з твором М. Вороного «Блакитна Панна». Які поетичні аналогії в них простежуються?
«Світ який — мереживо казкове!..» Від неї віє юнацьким максималізмом, життєствердною енергією. Автор передає почуття ліричного героя, який відчуває потребу в коханні і добрі, тому просить у долі:
Дай мені любові,
дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе..
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам.
Юнак очікує від життя дива, приходу справжніх почуттів, про які мріяв в «юнацьких несміливих снах». Очевидно, таки прийшло до ліричного героя перше кохання. Інколи, засліплений сильним почуттям, не помічаєш недоліків милої серцю людини; але може настати час руйнування «рожевих ілюзій». І саме тоді перевіряється глибина, щирість кохання. Кохання — не лише повсякденні радощі, воно інколи несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. Письменник, мабуть, відчув на собі, тому і з’явилися вірші «Люсі», «Ти байдужа, як мертве місто», «Є в коханні і будні, і свята…». В останній поезії поет розкриває буденні і святкові дні любові, як буває непросто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, гармонію , почуттях…
Але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона до неї неодмінно прийде. Втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатний відрізнити важливо го від мізерного.
Василь Симоненко закликає бути життєрадісними, любити свою батьківщину, народ, пробуджувати в людині прекрасні почуття. Власне таким і був поет, прожив лише двадцять дев’ять років, пізнав радощі кохання і був до безтями закоханий у життя!
Объяснение:
Письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. Наприклад, вірш «Епіталама» М. Вороного промовляє: «Поспішайте від життя взяти все і все віддати!». О. Олесь у свою чергу лірично закликає: «Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!». Обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії.
Отже, в ліриці О. Олеся і М. Вороного чимало спільного. Зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. Однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).