1. Поневолене українське суспільство порівнюється з загнаним звіром
свійськими тваринами
диким туром
робочим конем
2. Соломія була
законною дружиною Остапа
дівчиною Остапа, яку насильно віддали заміж
бідною наймичкою в панському домі, на яку пан накинув оком
далекою родичкою Остапа, що доглядала його дідуся
3. Прикордонна сторожа, козаки з повісті людей-утікачів
розуміли, інколи допомагали
обходили увагою як зайвий клопіт
заарештовували й відправляли на виправні роботи або змушували платити штраф
ловили й повертали панам, бо за це отримували винагороду
4. Сюжет повісті має
пригодницький, романтичний характер
сатирично-гумористичне спрямування
патріотичний, громадянський пафос
фантастично-фентезійний характер
5. "Списана життєпись" Остапа, за його словами, була
в мемуарах
на тілі
в щоденнику
в паспорті
6. За повістю, кріпаки з України тікали від панської сваволі
за Волгу
за Дунай
за Дон
на північ, до Білого моря
7. Соломія, щоб її не впізнали та не повернули панові, переодяглася в
циганку
парубка
8.Установіть відповітність між героями та їхніми портретними характеристиками (одна зайва)
турок із конаку–
переодягнута Соломія–
Іван Котигорошок–
циган Гіца–
Остап–
молодий безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком
лежав тут же з розплющеними очима; його молоде обличчя немов прив'яло, на уста впала смага
був радісний, веселий, дрібцював короткими ногами і все говорив та й говорив, мов горохом сипав
товстий, добродушний... із горбатим носом та з чорними блискучими вусами на свіжому виду
Для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка...
Объяснение:
Людина народжується для щастя. Та не судилося щастя Чіпці, головному героєві роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Доля була жорстокою до Чіпки від самого народження, хоч з нього "дитина... вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне..." Син обдуреної, зневаженої селянки-біднячки, хлопець змалку відчув, що це таке — людська несправедливість. У селі цуралися не тільки Мотрі та її старої матері. Гріх, безневинно скоєний Мотрею, довелося спокутувати її синові. Діти знущалися з Чіпки, не приймали до свого гурту, бо він був для них "виродком", байстрюком. І зростав хлопець невеселим, вовчкуватим, тихим. Уже в дитинстві, коли його за упертість прогнав багатий козак Бородай, Чіпка "поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділяла людей на хазяїна й робітника".
Болюче відчуття соціальної несправедливості з часом все більше й більше поглиблюється. Розповіді діда Уласа про кріпосницьку неволю, про нещасливу долю батька, селянський протест проти вимог пана примусили селян, звільнених реформою 1861 року з кріпацтва, працювати на нього ще два роки, інші факти зневажання людини людиною — все це формує характер Чіпки як шукача правди.
Життєвий шлях Чіпки сповнений крутих поворотів, підйомів і падінь. Таким самим суперечливим є внутрішній світ героя: добре, гуманне в ньому переплітається з недобрим, жорстоким.
Довго й марно намагається Чіпка зробити все, щоб і він з матір'ю жив "по-людськи". Не покладаючи рук працює на тому клаптику землі, що дістався йому у спадок, виношує у своєму серці мрію про щасливе заможне сімейне життя.