Звичайно, в місті майбутнього в жовтні прийде осінь. Так само як і зараз, дощитиме. Температура навколишнього середовища буде плавно наближатися до нуля. Але жителів міста майбутнього ці проблеми будуть хвилювати – заново відбудоване житло буде дуже теплим.
На даху кожного будинку будуть перебувати сонячні батареї, генеруючі додаткову енергію. Це нововведення в рази зменшить викиди в атмосферу шкідливих речовин традиційних теплових станцій. У кожній квартирі власний джерело опалення – газовий або електричний котел. Кожен житель буде свідомо сортувати сміття, як мінімум, на чотири типи: метал, пластик, скло, папір. До дев'яноста відсотків продукції, що продається в магазинах буде створюватися з відтвореного матеріалу Майже весь місто буде охоплений електротранспортом – автобуси з ненажерливими двигунами будуть поступово йти з лінії. Навіть на міжміських маршрутах перевагу матиме поїздів, та електровозів – величезна кількість вітряних станцій по всій території країни дадуть можливість покрити дефіцит електроенергії. По всій території населеного пункту будуть виділені велосипедні доріжки, які не будуть перетинатися з дорогами загального користування. Цей вид транспорту стане дуже популярним серед всіх вікових категорій. Ще ніколи пересуватися не було так безпечно.
Твір-роздум У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині в поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, не легше й по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося вмирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, то треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся й ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене... Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту». Але поштовх ще не є причиною. Якби тільки хвороба поета була причиною, то ми мали б суто особистий, так би мовити, приватний, а не громадянський заповіт. Насправді ж вірш був викликаний суспільно-політичними умовами життя країни в 3040-х роках ХІХ століття, сповнений глибокого революційного змісту. Поет викриває соціальне зло, про яке спочатку наслухався, а потім побачив на власні очі 1843-1845 рр. Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, він чув відгомін спалахів селянських повстань Україною. Побувавши і в панських палацах, і в мужицьких хатинках, він побачив, що пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок: ...вставайте, кайдани порвіте. Уперше поезія була надрукована під назвою «Думка» у збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка» (лейпциг, 1859). В автографі вонане має заголовка. Загальновідома назва «Заповіт» з’явилася як редакційна у виданні «Кобзаря» 1867 року.
На даху кожного будинку будуть перебувати сонячні батареї, генеруючі додаткову енергію. Це нововведення в рази зменшить викиди в атмосферу шкідливих речовин традиційних теплових станцій.
У кожній квартирі власний джерело опалення – газовий або електричний котел.
Кожен житель буде свідомо сортувати сміття, як мінімум, на чотири типи: метал, пластик, скло, папір. До дев'яноста відсотків продукції, що продається в магазинах буде створюватися з відтвореного матеріалу
Майже весь місто буде охоплений електротранспортом – автобуси з ненажерливими двигунами будуть поступово йти з лінії. Навіть на міжміських маршрутах перевагу матиме поїздів, та електровозів – величезна кількість вітряних станцій по всій території країни дадуть можливість покрити дефіцит електроенергії.
По всій території населеного пункту будуть виділені велосипедні доріжки, які не будуть перетинатися з дорогами загального користування. Цей вид транспорту стане дуже популярним серед всіх вікових категорій. Ще ніколи пересуватися не було так безпечно.
Думаю цього досить.
У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині в поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, не легше й по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося вмирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, то треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся й ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова:
Як умру, то поховайте Мене...
Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту». Але поштовх ще не є причиною. Якби тільки хвороба поета була причиною, то ми мали б суто особистий, так би мовити, приватний, а не громадянський заповіт. Насправді ж вірш був викликаний суспільно-політичними умовами життя країни в 3040-х роках ХІХ століття, сповнений глибокого революційного змісту.
Поет викриває соціальне зло, про яке спочатку наслухався, а потім побачив на власні очі 1843-1845 рр. Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, він чув відгомін спалахів селянських повстань Україною. Побувавши і в панських палацах, і в мужицьких хатинках, він побачив, що пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок:
...вставайте, кайдани порвіте.
Уперше поезія була надрукована під назвою «Думка» у збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка» (лейпциг, 1859). В автографі вонане має заголовка. Загальновідома назва «Заповіт» з’явилася як редакційна у виданні «Кобзаря» 1867 року.