1. Напишіть твір-роздум про те, як ви розумієте вислів Г. Сковороди
«Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке
чорне?».
Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі докази, які
найкраще аргументуватимуть ваші міркування. Проілюструйте
думки посиланнями на приклади з художньої літератури (укажіть
проблему, порушену писменником, назву твору, назвіть художній
образ, через який проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо),
історичні факти або випадки з життя. Не переказуйте зміст, не да-
вайте повну характеристику образів.

Відповідь:Війна жорстоке й негідне людині явище

Одним з найбільш неприємних і навіть ганебних явищ у житті людства є війна. Здавалося б, кожна людина повинна знати і розуміти, що конфлікти завжди потрібно вміти вирішувати мирно і без використання сили, особливо такої сили, яка може призвести до загибелі людини або групи людей. Однак чомусь іноді трапляється так, що це знання просто не працює. Тоді люди відмовляються слідувати доводам свого розуму і починають застосовувати силу. Саме в таких випадках і виходить війна. Людство повинно вчитися на своїх помилках, прагнути уникнути війни. Ось тільки так виходить далеко не завжди. ( або цей вступ)

Мені здається, що письменниця хотіла викликати співчуття до нещасних полонених, показати, що будь-яка людина заслуговує на повагу, тим більше, якщо вона добра й чуйна. Оповідання показує, що не можна поділяти людей на "своїх" і "ворогів", бо насправді є люди добрі й злі; щирі, здатні на любов, та інші — які уміють лише вбивати, зневажати та руйнувати. Перші заслуговують на повагу, другі — на презирство.(аба цей)

В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються до полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей. На жаль, цьому не дано було виповнитися. Коли туга за батьківщиною стає нестерпною, а хвороба виснажує, Фрідріх кінчає життя самогубством. Через багато років у стіні будинку, який зводили полонені, знаходять рукавицю з фотокарткою, із якої дивляться дві дівчинки, доньки Фрідріха, і немов запитують: "Ви не знаєте, де наш тато?"

Мені здається, що письменниця хотіла викликати співчуття до нещасних полонених, показати, що будь-яка людина заслуговує на повагу, тим більше, якщо вона добра й чуйна. Оповідання показує, що не можна поділяти людей на "своїх" і "ворогів", бо насправді є люди добрі й злі; щирі, здатні на любов, та інші — які уміють лише вбивати, зневажати та руйнувати. Перші заслуговують на повагу, другі — на презирство.

Література дає нам безліч прикладів, наскільки мирний час краще військового. Зокрема, такими творами є твори Богдана Лепкого «Мишка», Ліни Костенко «Чайка на крижині і крила», Бориса Харчука «Планетник» та багато інших. У всіх цих численних творах ми можемо стати свідками того, як люди живуть в мирний час, адже у них немає практично жодної інформації про війну. І слід обов’язково зазначити, що пригоди людей у всіх цих творах є досить цікавими, захоплюючими і пізнавальними. В той же час ніякої необхідності війни або конфліктів, які могли б призвести до війни, в цих творах просто немає.

Відповідь:

М. Вороний — перший декларатор ідей і форм українського символізму

Видатний письменник-новатор Микола Вороний у своїх поглядах неоднозначний. Талановитий, неординарний майстер слова, він в українську літературу приніс поетичні шедеври. Микола Вороний був і критиком, і перекладачем, і мистецтвознавцем. Саме він є одним з перших представників літературного напрямку — символізму, бо його поезія — це надзвичайна музикальність, нові образи, нові мотиви.

Вороний — справжній поет, бо вважає, що не має права бути осторонь реальної дійсності, бути байдужим до страждань свого народу:

Так у вірші "До моря" автор проводить паралель між морем і поетом, вказує на зв'язок між ними: сила і таємничість.

Тому марно звинувачували М. Вороного у декадентстві, були до нього несправедливими, бо, як бачимо, він розумів, що поет — слуга народу, захисник його інтересів; творив для народу, подаючи йому надію і віру.

У багатьох його поезіях бачимо образ знедоленої батьківщини, серце щемить від болю, душа розривається, адже він мріє бачити свою землю, рідний народ вільними:

Вершиною творчості Вороного є поема "Євшан-зілля", у якій письменник уславлює дух непокори і свободи. У кожній людині повинно бути найсвятіше почуття любові до рідного краю, до своєї землі. У риторичному запитанні він таврує тих, хто відцурався свого роду, землі — України: