1. є.маланюк був представником:
а) футуристів; б) неокласиків; в) української діас-
пори; г) декадентства; г) реалізму.
2. у роки громадянської війни поет:
а) запитає радянську владу; б) перебуває в загоні
анархістів; в) е денікінем; г) захищає унр; г) є військо-
вим кореспондентом.
3. поетичний стиль є.імаланюка можна визначити як
а) неореалізм; б) акмеїзм; в) індивідуальний з ознака-
ми різних стилів; г) символізм; г) «сонячний кларнетизм,
4. в одній із поезій є.маланюк називає себе:
а) «сліпий кобзар»; б) «тохтій-хохол, що, хоч дур-
ний, та хитрий; в) «народу самосiйнi дiтie»; г) кре-
мезний варяг»; г) «залізніх імператор строф». —
5. якого образу україни немає в поезіях ємаланюка?
а) вишнева україна; б) степова еллада; в) чорна
еллада; г) «степова бранка»; г) «повія ханів і царів.
Автор
Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимсь із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші – незнатною людиною, вихідцем з Чернігово – Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. Деякі вважають автором Бояна.
Техніка написання «Слова…». Видання твору
Віднайдений текст «Слова…» був написаний скорописом без проміжків між словами, з надрядковими літерами і знаками (титлами), що для економії дорогого пергаменту ставилися замість пропущених літер.
Згодом О. І. Мусіним-Пушкіним текст був поділений на слова, речення, абзаци. Було зроблено копії.
1792р. – час відкриття рукопису;
1800р. – перше видання «Слова…».
Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).
Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.
«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь-Україну, примножувати її багатства.
Характерні риси «Слова…» (спільні для всіх усних і писемних творів героїчного епосу):
-проводиться тема захисту рідної землі від народу-агресора;
-історичне тло створюється у протистоянні ворогу;
-у центрі боротьби стоїть держава;
-епічні герої орієнтуються на верховного правителя, який уособлює народну єдність; .
-з повагою мовиться про родоначальників;
-герої проявляють небачену сміливість і в бій за рідну землю йдуть, як на свято.
Історична основа
Невідомий автор розповідає про похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р.
Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів.
Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі.
Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. Великий князь київський Святослав з до ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.
Композиція
•Вступ (пісня Бояна) – рбздуми автора над манерою описування подій.
•Основа частина (кілька оповідань):
-виступ Ігоревої дружини;
-похід;
-битви з половцями;
-сон і «золоте слово» Святослава;
-«плач Ярославни»;
-втеча Ігоря з полону;
• закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).Образи «Слова…»
Центральні образи: Руська земля, Ігор, Святослав, Ярославна, Всеволод, автор та ін.
Людські характери змальовано скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису: в Ігоря – хоробрість, у Святослава – мудрість, у Ярославни – вірність.
Руська земля: Дніпро, Дон, Волга, Рось, Сула, Донець, Дунай, Чорне й Азовське моря, міста Київ, Корсунь, Чернігів, Новгород, Галич, Путивль, половецькі степи, тощо – усе набуває людських рис, оспівується з використанням мотивів давньої слов’янської міфології.
«Криваві зорі світ провіщають; чорни тучі з моря ідуть… Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають».
Князь Ігор.Автор «Слова» відроджує героїчний образ Ігоря — полководця, вождя, який вийшов у похід за землю Руськую.
Затемнення сонця – авторський поетичний прийом, за до якого повністю реабілітується князь Ігор і його похід. Згідно з уявленнями XII ст. затемнення було провісником можливої біди, яка, однак, не вважалася неминучою. Тому князь Ігор приймає рішення вийти в похід назустріч небезпеці і відвести біду від рідної землі навіть ціною власного життя. Це і є найвищий подвиг в ім’я Вітчизни.
Ігор Святославич – чесний і відкритий, гордий і відважний, мужній і рішучий, вольовий, зневажає смерть, полон для нього – найбільша ганьба («Лучче ж потятим бути, аніж полоненим…»), але необачний, надміру запальний.
Святослав – великий державний діяч, справжній патріот і благородна людина, мудрий, хоробрий, висуває ідею єдності руських князів з метою зміцнення КИЇВСЬКОЇ держави.
Ярославна
(справжнє історичне ім’я – Сфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла) – єдиний жіночий образ твору. Вірна й самовіддана дружина князя Ігоря, наділена моральною красою, глибоким ліризмом, здатна на самопожертву заради коханого, усієї держави. Вона звертається до сил природи (Дніпра-Славутича, Вітру, Сонця), щоб ті послабили полонські муки не лише її чоловіка, а й інших воїнів-русичів. Ярославна – заступниця всіх воїнів Київської Русі.
Мабуть, тому, що в ній не було головного - дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. Наступні варіанти пов'язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: "Тіні минулого", "Голос віків", "Відгомін передвіку", "Подих віків", "Голоси передвічні", "Спадок віків". Але й ці назви автора не задовольнили. Новий варіант - "Дар предків забутих" також не влаштовував письменника. І він замінив цю назву іншою - "Тіні забутих предків". Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із словом "предки": "Голос забутих предків", "Слідами предків", "Сила забутих предків". І, нарешті, остаточно зупиняється на назві "Тіні забутих предків", що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.