Відповідь: У перших розділах поеми троянці змальовані у знижувальному плані: це ватага розбишак, які люблять порозважатися, зазирнути в чарчину, їхня поведінка чимось нагадує розваги запорожців. Ватажок троянців — Еней — «парубок моторний» і «хлопець — хоч куди козак», вдатний до всяких витівок. Він теж любить погуляти.
Але водночас це люди обов’язку. Коли виникає потреба боронити рідний край, то Еней і троянці виявляють мужність, патріотизм, поводяться як доблесні воїни. В останніх розділах поеми, змальовуючи цих героїв, Котляревський відходить від бурлескних традицій. В образах Енея й троянців виразно простежуються риси доблесного українського козацтва. Суттєві риси життя панівної верхівки України відображені й в образах деяких земних героїв: царя Латина, його дочки Лависі, князя Турна та інших.
Що стосується образів богів, то вони зображені в сатиричному, знижувальному плані. Котляревський опустив богів з Олімпу на землю, він позбавив їх святості, показав звичайними людьми.
Боги в поемі наділені рисами української панівної верхівки кінця XVIII століття. Вони – хабарники, нероби, інтригани, нудьгують від бездіяльності, проводять час у сварках і пиятиці. Так, цар богів Зевс змальований як п’яниця і самодур. Нептун і Еол – хабарники. Юнона – пліткарка, інтриганка.
Ми так часто чуємо, що потрібно вірити в себе. Люди кажуть, що, починаючи якусь справу, потрібно налаштуватися на успіх. Якщо ж заздалегідь налаштуватися на невдачу, то вона, можливо, й станеться.
З іншого боку, нас вчать тверезо оцінювати свої сили та можливості. Наприклад , важко отримати високий бал з предмета, який протягом всього року не вчив. Хоча кожен з нас знає таких везунчиків, яким все дістається легко. Ці люди вірять у свою добру вдачу. А якщо везунчики ще й щось роблять задля досягнення своєї мети, то таким хлопцям і ціни немає. Все у них буде добре, все вийде.
Часто людина не вірить в себе, тому що думає, що не годиться для чогось, що не гідна, що ще не готова. Наприклад , хлопець впевнений, що не подобається дівчатам. Саме тому дівчина в нього не з'явиться. Або людина хоче влаштуватися на роботу, але в глибині душі боїться цього. Наприклад, що там обдурять, що буде занадто важко. Або не так вже ця робота йому й потрібна. У підсумку ніяк не виходить цю роботу знайти.
Вчинок, здійснений без віри в себе - це «ані риба, ані м'ясо». Щоб віднайти справжню віру в себе, треба вірити в те, що робиш. Коли людині щось життєво важливо, вона збирає всі свої сили та йде до мети. Вона не думає: «а може, не треба?». Людина спотикається, падає, набиває гулі, але не здається. По дорозі вона й набуває впевненості, поваги до себе. Досягнення мети - це лише результат цієї віри.
Відповідь: У перших розділах поеми троянці змальовані у знижувальному плані: це ватага розбишак, які люблять порозважатися, зазирнути в чарчину, їхня поведінка чимось нагадує розваги запорожців. Ватажок троянців — Еней — «парубок моторний» і «хлопець — хоч куди козак», вдатний до всяких витівок. Він теж любить погуляти.
Але водночас це люди обов’язку. Коли виникає потреба боронити рідний край, то Еней і троянці виявляють мужність, патріотизм, поводяться як доблесні воїни. В останніх розділах поеми, змальовуючи цих героїв, Котляревський відходить від бурлескних традицій. В образах Енея й троянців виразно простежуються риси доблесного українського козацтва. Суттєві риси життя панівної верхівки України відображені й в образах деяких земних героїв: царя Латина, його дочки Лависі, князя Турна та інших.
Що стосується образів богів, то вони зображені в сатиричному, знижувальному плані. Котляревський опустив богів з Олімпу на землю, він позбавив їх святості, показав звичайними людьми.
Боги в поемі наділені рисами української панівної верхівки кінця XVIII століття. Вони – хабарники, нероби, інтригани, нудьгують від бездіяльності, проводять час у сварках і пиятиці. Так, цар богів Зевс змальований як п’яниця і самодур. Нептун і Еол – хабарники. Юнона – пліткарка, інтриганка.
Пояснення:
Ми так часто чуємо, що потрібно вірити в себе. Люди кажуть, що, починаючи якусь справу, потрібно налаштуватися на успіх. Якщо ж заздалегідь налаштуватися на невдачу, то вона, можливо, й станеться.
З іншого боку, нас вчать тверезо оцінювати свої сили та можливості. Наприклад , важко отримати високий бал з предмета, який протягом всього року не вчив. Хоча кожен з нас знає таких везунчиків, яким все дістається легко. Ці люди вірять у свою добру вдачу. А якщо везунчики ще й щось роблять задля досягнення своєї мети, то таким хлопцям і ціни немає. Все у них буде добре, все вийде.
Часто людина не вірить в себе, тому що думає, що не годиться для чогось, що не гідна, що ще не готова. Наприклад , хлопець впевнений, що не подобається дівчатам. Саме тому дівчина в нього не з'явиться. Або людина хоче влаштуватися на роботу, але в глибині душі боїться цього. Наприклад, що там обдурять, що буде занадто важко. Або не так вже ця робота йому й потрібна. У підсумку ніяк не виходить цю роботу знайти.
Вчинок, здійснений без віри в себе - це «ані риба, ані м'ясо». Щоб віднайти справжню віру в себе, треба вірити в те, що робиш. Коли людині щось життєво важливо, вона збирає всі свої сили та йде до мети. Вона не думає: «а може, не треба?». Людина спотикається, падає, набиває гулі, але не здається. По дорозі вона й набуває впевненості, поваги до себе. Досягнення мети - це лише результат цієї віри.
Объяснение: