Ти про еир людиною, багато в чому обумовлеем, де вони відбуваються. Сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. У сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. Але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. Для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею.
Прекрасний приклад всього вищесказаного був приведений автором прекрасного твору про пригоди маленького хлопчика Льоньки під назвою «Звук Павутинки» авторства Віктора Близнеця. Хлопчик жив з батьками в невеликому селі, де, на превеликий його жаль, не було ні єдиного його однолітка. Саме з цієї причини Льонька був повинен займатися всіма справами самостійно – дитина сама шукала собі заняття і розваги. Звичайно, для людини важлива компанія, але якщо проводити час на природі, можна знайти собі справу навіть за умови перебування на самоті. Так що хлопчикові вдалося впоратися з цією проблемою – він гуляв по двору, запускав кораблики і використовував всі ті переваги і привілеї, які дає йому рідна земля і природа в цілому.
Наша українська земля в широкому розумінні цього слова дуже красива. Кожен, хто коли-небудь гав за природними явищами, а таких людей завжди була абсолютна більшість, розуміє, наскільки добре вони позначаються на людині, наскільки сильно вони допомагають їй справитися з проблемами і забути про всі можливі неприємності і негаразди. Хочеться вірити в те, що природа рідної землі буде збережена і стане по-справжньому безсмертною. З журбою можна гати за тим, як недбало люди іноді ставляться до природи, але в той же час варто помітити, що останнім часом цим проблемам стали приділяти все більше уваги.
Коли настрій поганий і у людини складається думка, що всі навколо налаштовані проти неї, що у світі просто перестало існувати добро, їй необхідно в першу чергу опинитися на природі. Там з нею станеться таке ж перетворення, як це було з маленьким Льонькою з оповідання Віктора Близнеця. На природі людина зможе перевести свою увагу на новий, який живе за своїми правилами і законами, світ, який неймовірно гарний і добрий у своїй гармонії.
Думається, що до подібних висновків можна прийти навіть без використання літератури, але якщо такі приклади дійсно потрібні, в їх якості можна використовувати розповідь Віктора Близнеця «Звук Павутинки», відповідно до змісту якої стає чітко зрозуміло, що земля наша безсмертна, добра, вічна і красива.
Раздумья над тем, как его воспринимают другие люди, занимают значительное место в сознании героя повести «Детство». Иногда мальчик чрезвычайно самокритичен, он оценивает свои поступки совершенно иначе, чем окружающие его люди. Преподнося бабушке стихи, Николенька с чувством болезненного стыда ожидает, что его станут бранить, усмотрев в его сочинении недостаточно уважения к матёри, которую он искренне любит: «Я не мог прийти в себя от мысли, что вместо ожидаемого рисунка при всех прочтут мои никуда не годные стихи и слова...». Но бабушке стихи понравились, и оказалось, что все страдания Нико- леньки были напрасными. Герою Толстого свойственно сильное желание нравиться тем людям, которые вызвали его симпатию, а из-за своей впечатлительности мальчик порой испытывает серьезные переживания. Восхищение Сережей Ивиным заставляет Николеньку притворяться, поступать не так, как ему хотелось бы. Он изо всех сил старается вести себя, как взрослый, чтобы заслужить одобрение Сережи. «Иногда влияние его казалось мне тяжелым, несносным; но выйти из-под него было не в моей власти», — признается герой повести. Вместе с Сережей и другими мальчиками Николенька насмехается над Иленькой Грапом, а потом сам спрашивает себя, зачем он так поступил, почему не беззащитного, хотя обычно он сочувствовал всем, даже жалел кур, которых несут на кухню: «Неужели это прекрасное чувство было заглушено во мне любовью к Сереже и желание казаться перед ним таким же молодцом, как и он сам? Незавидные же были эта любовь и желание казаться молодцом! Они произвели единственные темные пятна на страницах моих детских воспоминаний». Герой не стремится как-либо выгородить себя, оправдаться в собственных глазах — нет, он безжалостно и беспристрастно говорит о своих слабостях, не пытаясь себя приукрасить. Восхищение Сережей уступает место любви к Сонечке. И снова Николенька обдумывает свои душевные движения, свои чувства, сравнивает их: «Как мог я так страстно и так долго любить Сережу?... Нет! он никогда не понимал, не умел ценить и не стоил моей любви... а Сонечка? что за прелесть!» Герой не просто живет — он постоянно словно бы смотрит на себя со стороны, оценивая свои поступки и чувства. И вновь возникает ощущение, что этот самоанализ является плодом раздумий взрослого человека, который переосмысливает ситуации своего детства. Вот, например, как рассказывает герой повести о самом тяжелом событии своего детства — смерти матери: «Вспоминая теперь свои впечатления, я нахожу, что только одна эта минута самозабвения была настоящим горем. Прежде и после погребения я не переставал плакать и был грустен, но мне совестно вспомнить эту грусть, потому что к ней всегда примешивалось какое- нибудь самолюбивое чувство: то желание показать, что я огорчен больше всех, то заботы о действии, которое я произвожу на других, то бесцельное любопытство...». Самоанализ героя повести часто мешает непосредственности восприятия событий, но одновременно пристальное внимание к собственным поступкам и ощущениям дает Николеньке возможность увидеть собственные слабости, ошибки и пороки.
Прекрасний приклад всього вищесказаного був приведений автором прекрасного твору про пригоди маленького хлопчика Льоньки під назвою «Звук Павутинки» авторства Віктора Близнеця. Хлопчик жив з батьками в невеликому селі, де, на превеликий його жаль, не було ні єдиного його однолітка. Саме з цієї причини Льонька був повинен займатися всіма справами самостійно – дитина сама шукала собі заняття і розваги. Звичайно, для людини важлива компанія, але якщо проводити час на природі, можна знайти собі справу навіть за умови перебування на самоті. Так що хлопчикові вдалося впоратися з цією проблемою – він гуляв по двору, запускав кораблики і використовував всі ті переваги і привілеї, які дає йому рідна земля і природа в цілому.
Наша українська земля в широкому розумінні цього слова дуже красива. Кожен, хто коли-небудь гав за природними явищами, а таких людей завжди була абсолютна більшість, розуміє, наскільки добре вони позначаються на людині, наскільки сильно вони допомагають їй справитися з проблемами і забути про всі можливі неприємності і негаразди. Хочеться вірити в те, що природа рідної землі буде збережена і стане по-справжньому безсмертною. З журбою можна гати за тим, як недбало люди іноді ставляться до природи, але в той же час варто помітити, що останнім часом цим проблемам стали приділяти все більше уваги.
Коли настрій поганий і у людини складається думка, що всі навколо налаштовані проти неї, що у світі просто перестало існувати добро, їй необхідно в першу чергу опинитися на природі. Там з нею станеться таке ж перетворення, як це було з маленьким Льонькою з оповідання Віктора Близнеця. На природі людина зможе перевести свою увагу на новий, який живе за своїми правилами і законами, світ, який неймовірно гарний і добрий у своїй гармонії.
Думається, що до подібних висновків можна прийти навіть без використання літератури, але якщо такі приклади дійсно потрібні, в їх якості можна використовувати розповідь Віктора Близнеця «Звук Павутинки», відповідно до змісту якої стає чітко зрозуміло, що земля наша безсмертна, добра, вічна і красива.