1)Вот зачерпнула полную ложку,с неё длинная длинная лапшинка свесилась.2)Поднимает ложку тихо,осторожно,чтобы не расплескать суп.3)Вдруг галчонок как подпрыгнет и уже держит лапшинку в клюве.

выпишите из предложений 1-3 глагол 2 спряжения,являющийся исключением​

Семья – самое главное в жизни для каждого из нас. Семья – это близкие и родные люди, те, кого мы любим, с кого берем пример, о ком заботимся, кому желаем добра и счастья. Именно в семье мы учимся любви, ответственности, заботе и уважению.И наш с вами разговор я хочу начать со сказки.Давным-давно, много веков тому назад, так много звёзд на небе, как теперь, не было. В ясную ночь можно было увидеть только одну звёздочку, свет которой был то ярким, то очень тусклым. Однажды Луна спросила у звездочки: «Звёздочка, почему твой свет такой разный: то яркий, указывающий дорогу даже ночью, то тусклый и незаметный»? Звездочка долго молчала, а потом, вздохнув, ответила: «Свет мой становится тусклым тогда, когда мне одиноко. Ведь рядом со мной нет ни одной звёздочки, похожей на меня. А так хочется видеть и слышать кого-то рядом с собой! «А в какие ночи твой свет становится ярким?» - спросила Луна. «Мой свет становится ярким тогда, когда я вижу спешащих странников. Мне всегда было интересно узнать, что их манит в дорогу, куда они так спешат»? «Ты узнала тайну спешащих странников»?- спросила Луна. «Да, - ответила Звёздочка.- Однажды я задала этот вопрос страннику, который был долгое время в пути. Он выглядел измождённым и очень усталым от долгого пути, каждый шаг давался ему с большим трудом, но глаза…». «А какими были его глаза»? – недоумённо спросила Луна. «Они светились в темноте от счастья и радости», - ответила, тяжело вздохнув, звёздочка и продолжила. - Чему ты радуешься, странник»? И он ответил: «Замерзая в снегу, голодая без куска хлеба, задыхаясь от жары, я шагал вперёд, преодолевая все преграды, потому что знал: дома меня ждёт тепло и уют, забота и сердечность моей семьи – жены, детей, внуков. Ради их счастливых глаз я готов совершить даже невозможное».Звёздочка замолчала, а затем ответила: «Вот с той самой поры я и стараюсь дарить как можно больше света тем путникам, которые несут счастье в свой дом, в свою семью». Луна посмотрела на Звёздочку и спросила: «Моя маленькая А ты хотела бы иметь свою семью?» «А разве это возможно»? – с надеждой спросила Звёздочка. Луна, не говоря больше ни слова, махнула рукавом золотого одеяния, и в тот же миг на небе засияли тысячи новых звёзд, которые мигали своим неповторимым мерцающим светом маленькой звёздочке, как будто говорили: «Мы рядом, мы здесь, дорогая, мы теперь – одна Семья»!

Ми часто називаємо друзями тих, хто насправді є приятелями. Тобто тих наших «друзяк» з якими ми просто сидимо за партою, до яких ходимо грати в ляльки або в комп’ютерні ігри. Чи може нам хочеться піти на сусідню вулицю покататися на гойдалці, а мама не пускає самого. Доводиться шукати тих, хто піде разом з нами. Так з’являються в нас приятелі, яких ми гордо називаємо «друзями».

А справжня дружба – це щось ширше та глибше, я так вважаю. Друг – не той хлопець або дівчинка, який відразу залишить тебе, якщо ти перестанеш грати з ним у м’яча, або ходити з ним на річку, або дозволяти сідати за свій комп’ютер. Друг – це людина, якій цікавий ти сам, твоя душа, твої думки, твої захоплення. Який тебе прийме таким, який ти є, навіть якщо ти перестанеш слухати хіп-хоп та перейдеш на панк-рок. Який буде тебе зупиняти, якщо ти щось робиш погане, а не просто пліткувати за спиною.

Раніше мені інколи ставало дуже неприємно – дружиш-дружиш із кимось, мало не душу йому виповідаєш, а потім – раз! І його вже нема, він знайшов когось цікавіше чи заможніше, і вже не хоче навіть при зустрічі два слова сказати. А тепер мені все одно. Значить, це були не друзі, і не потрібно за ними побиватися.

Мої знайомі часто говорять, що друг ніколи ні в чому не відмовить. Мовляв, от ти мені не дав якусь річ – значить ти поганий друг. А я вважаю не так. Навіть якщо друг тобі щось не дав – подумай і намагайся зрозуміти, чому він це зробив. Можливо, він не має змоги. Можливо, не так тобі ця річ і потрібна. Наприклад, якщо пияка вимагає горілки, а добрий «друг» йому носить, замість того, щоб умовити його лікуватися – то що це за друг такий ?

Раніше у мене теж не виникало думок, яким має бути справжній друг, я просто грався з іншими дітьми, підлітками. Але нещодавно я десь почув фразу, що «друг мій – це третє моє плече». І про те, що друга не треба ні про що просити, він сам дізнається, що тобі треба, якщо він справжній. Але щоб досягти того ідеалу, потрібно самому стати таким другом. І тоді побачиш – хто відкликається на твоє серце, а хто байдужий, і хоче лише мати зиск.

У мене дуже багато знайомих, приятелів, і в школі, і на вулиці. Є і друзі, яких я би назвав справжніми, але не буду казати гучних слів. Можливо, я сам ще не такий сильний, справжній друг, щоб вимагати такого від інших. Я думаю, час покаже, якою сильною буду наша дружба – якщо ми не загубимося після школи, студентами у дорослому житті. Я дуже сподіваюсь на це.