05 Прочитайте стихотворение «Красная книга» Кадыра Мырзалиева. Ска жите, какова его основная мысль. Неужто ход истории таков, Что можно сделать этот вывод странный: Слабее всех на свете великаны От древних динозавров до слонов. Они гиганты В ЭТОМ ИХ ВИна. Ряды зверей редеют год от года, Как будто впрямь гигантская порода На вымирание обречена. Со временем не нам ли предстоит Держать ответ перед грядущим веком? Как беззащитен перед человеком Владыка океана - синий кит! Всё меньше их... Потерян жертвам счёт. Все исчезают - звери, рыбы, птицы. Кто умер, тот уже не возродится. За мамонтами чей теперь черёд? Как сделать, чтобы никогда не стих Ни трубный глас слонов, ни рык тигриный? Не потому ль уходят исполины, Что мир огромный тесен стал для них? (Перевод вой
Юра подарил нам свой компас, чтобы мы не заблудились в лесу.
(Повеств.,невоскл.,сложн.,сост.из двух простых.).
Схема-(подлежащее-сказуемое),(подлежащее-сказуемое). В тетрадке отметите линиями.
Юра-подлежащее,выраженное существительным,подарил-сказуемое,выраженное глаголом,нам-дополнение,выраженное местоимением,свой-определение, выраженное местоимением,компас-дополнение,выраженное существительным-это была первая грамматическая основа,вторая начинается грамматическая основа-чтобы-союз,мы-подлежащее,выраженное местоимением,не-частица,заблудились-сказуемое,выраженное глаголом,в-предлог,лесу-дополнение(от вопроса -в чём?),выраженное существительным.
Нам тоже такое задавали
Объяснение:
Безлюдний берег здавався таким, як колись у дитинстві, як часом бачив він у снах, у кучерявих верболозах, що подекуди припадали до води, купаючи у Пслі свої зелені чуби. А далі вигрівалися піщані висипи, немов вибілені сонцем полотна, на яких подекуди виднілися підбіл та зелена рута.
Зелений острів. Так здавна люди звали мальовниче урочище в межиріччі Псла і Хортиці, омите з трьох боків голубою течією. Коли ж навесні вся ця оболонь заливалася повінню, тоді вона була схожа на своєрідне море, у якому купалися дерева, неначе зелені вітрила шаланд. Усі довколишні луки залиті водою, і тільки в середині травня ріки входили у свої береги. Та й тоді, щоб потрапити сюди, треба було пере на човні або перейти вбрід кілька рукавів і старих річищ.
Тихе чарівне місце. Трохи далі від Псла над розплесканими озерцями й затоками росли тополі, осичина, вільхи, берези й дуби. Де-не-де темною стіною здіймалися зарості вільшини, а на ній плівся білястий хміль із золотими китичками і розливав довкола ніжні пахощі.
І докоряв собі Береговець, що малював іноді казна-що, вигадував неіснуюче. Або ще гірше: крутився в щоденній суєті суєт, марнував час... І, може, від того не знав радості й щастя творчості.