В России законодательная власть представлена двухпалатным Федеральным собранием, в которое входят Государственная дума и Совет федерации, в регионах — законодательными собраниями (парламентами) . Судебную систему РФ составляют Конституционный суд РФ; Верховный Суд РФ; федеральные суды общей юрисдикции; арбитражные суды; мировые судьи субъектов РФ. главная задача законодательной власти — принятие законов, которые имеют высокую юридическую силу, регулируют важнейшие общественные отношения и реализуются всеми ветвями государственной власти на каждом уровне публичной власти. Основной задачей судебной власти является осуществление правосудия.
Відповідь:Права́ люди́ни — комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в суспільстві.
Право виступає мірою свободи і зміст його в тому, щоб узгодити свободу окремої людини зі свободою інших членів суспільства, дотримуючись принципу рівності. Право виступає як засобом забезпечення свободи, так і істотним засобом обмеження неузгоджених з суспільними потребами і уявленнями людей про добро і справедливість рівня свободи й обсягу влади. Встановлювані заборони й обмеження повинні бути доцільними з погляду гарантій свободи, а отже, і справедливими[1].
Права людини мають природну сутність і є невід'ємними від індивіда, вони позатериторіальні і позанаціональні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об'єктом міжнародно-правового регулювання та захисту[2].
Права людини досить часто не розрізняють та плутають з правами громадянина та правами фізичної особи.
Судебную систему РФ составляют Конституционный суд РФ; Верховный Суд РФ; федеральные суды общей юрисдикции; арбитражные суды; мировые судьи субъектов РФ.
главная задача законодательной власти — принятие законов, которые имеют высокую юридическую силу, регулируют важнейшие общественные отношения и реализуются всеми ветвями государственной власти на каждом
уровне публичной власти. Основной задачей судебной власти является осуществление правосудия.
Відповідь:Права́ люди́ни — комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в суспільстві.
Право виступає мірою свободи і зміст його в тому, щоб узгодити свободу окремої людини зі свободою інших членів суспільства, дотримуючись принципу рівності. Право виступає як засобом забезпечення свободи, так і істотним засобом обмеження неузгоджених з суспільними потребами і уявленнями людей про добро і справедливість рівня свободи й обсягу влади. Встановлювані заборони й обмеження повинні бути доцільними з погляду гарантій свободи, а отже, і справедливими[1].
Права людини мають природну сутність і є невід'ємними від індивіда, вони позатериторіальні і позанаціональні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об'єктом міжнародно-правового регулювання та захисту[2].
Права людини досить часто не розрізняють та плутають з правами громадянина та правами фізичної особи.
Пояснення: