) В октябре 1919 г. проходил один из самых громких судебных процессов времен Гражданской войны по обвинению в попытке государственного мятежа и других контрреволюционных преступлениях
целого кавалерийского корпуса.
В распорядительном заседании Чрезвычайный трибунал разбил всех подсудимых на категории: первую составил «командный состав и коммунисты, шедшие с командиром», вторую – комендантская сотня и технический эскадрон, третью – кавалерийский полк, четвертую – все остальные красноармейцы корпуса.
В обвинительной речи обвинитель потребовал для всех командиров, комиссаров и коммунистов, шедших за комкором, расстрела. «Для всех солдат комендантской сотни так называемых «янычар», вину которых персонально разобрать нельзя, но которые безусловно виновны ... требую расстрела через десять по списку. По отношению к остальным красноармейцам – расстрела через двадцать по списку с зачислением остальных, которые не будут оправданы по суду, в тыловое обеспечение...».
Чрезвычайный трибунал в принципе согласился с таким подходом обвинителя. Общее количество осужденных превысило тысячу человек. Указывалось, что приговор окончательный, входит в силу немедленно и подлежит исполнению в 24 часа.
Каким современным принципам правосудия не соответствует данное судебное разбирательство и принятое решение? Что изменилось в понимании демократических основ правосудия по сравнению с приведенным примером?​

Юридичний механізм захисту прав людини – це можливості здійснення громадянами певних вчинків щодо захисту власних прав і свобод . Конституція України передбачає можливості здійснення громадянами дій, спрямованих на захист їх прав і свобод, як: - захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань; - об’єднуватися в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод; - проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; - направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади; - захищати в суді свої права і свободи; - звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; - звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних установ або органів. Конституція України досить чітко визначає систему органів та посадових осіб різних рівнів, які повинні захищати права і свободи людини і громадянина. Це: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, підсистема судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокуратура, адвокатура, інші правоохоронні органи України. Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод через законодавчу діяльність шляхом визначення виключно в законах України прав і свобод людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод, основних обов'язків громадян; громадянства, правосуб'єктності громадян, статусу іноземців і осіб без громадянства; прав корінних народів і національних меншин; основ соціального захисту; визначення правового режиму власності, правових засад і гарантій підприємництва, правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання (пп. 1-3, 6-8 ч. 1 ст. 92 Конституції).

Объяснение:

Один из вариантов плана раскрытия данной темы:

1. Понятие федерации.

2. Принципы федеративного устройства РФ:

а) государственная целостность;

б) равноправие и самоопределение народов;

в) единство системы государственной власти;

г) верховенство федерального права;

д) равноправие субъектов Федерации;

е) разграничение полномочий между Федерацией и её субъектами.

3. Субъекты Федерации и их конституционный статус:

а) республики;

б) автономные округа, автономная область;

в) края, области;

г) города федерального значения.

4. Разграничение полномочий между федеральными органами власти и органами власти субъектов Российской Федерации:

а) ведение РФ;

б) ведение субъектов РФ;

в) совместное ведение.