От начальника отдела продаж поступила докладная записка на имя Генерального директора о премировании сотрудников его отдела. Составить порядок прохождения записки и план действий каждого сотрудника.
Право, как и мораль, религия, политика, экономика, искусство, является неотъемлемым элементом культуры. Оно приобщению человечества к культуре, ее совершенствованию и расцвету. Состояние и уровень правовой культуры, в свою очередь, отражают особенности культуры в целом.
Понятие «культура» происходит от латинского слова colere - возделывать, обрабатывать, улучшать почву. Этот термин первоначально был связан с сельским хозяйством. Производное от него слово cultura (возделывание, воспитание, образование, развитие, почитание) имело, таким образом, значительно более широкое значение. В частности, им выражалось и определенное состояние души. Цицероном слово «культура» было связано со словом «душа»: cultura animi - культура души, духовная культура.
Итак, древние римляне называли культурой деятельность, связанную с возделыванием, обработкой, улучшением чего-либо. В «Толковом словаре живого великорусского языка» В. Даля значение этого слова определяется так: «Обработка и уход, возделывание, возделка; образование, умственное и нравственное».
В последнее время слово «культура» приобрело универсальное значение. Оно постоянно используется в научной и популярной литературе, в газетах и журналах, звучит по радио и телевидению. Ученые и публицисты говорят о материальной и духовной, политической и правовой, нравственной и эстетической культуре. Все чаще употребляют понятие «экономическая культура». Диапазон значений поистине замечателен: культура поведения, культура быта, культура дискуссий, культура дворянской усадьбы, культура возделывания картофеля, культура просвещения...
В правоведении понятие «правовая культура» употребляют, говоря об обществе в целом и об отдельной личности.
Правовая культура общества - это система овеществленных и идеальных элементов, относящихся к сфере действия права. Она является составной частью культуры общества и включает в себя право, правовые нормы, правоотношения, правовые учреждения и другие элементы.
Правовая культура личности представляет собой единство глубоких правовых знаний, уважения к праву (положительного отношения к праву) и правомерного (правопослушного) поведения.
Фундаментом, на котором стоит правовая культура, является нравственная и политическая культура. Эти три вида культуры личности самым непосредственным образом поддерживают, усиливают друг друга.
Без формирования и развития правовой культуры невозможно построить правовое государство. Человек, не обладающий ею, чувствует себя в обществе и государстве бесправным «винтиком» или внутренним эмигрантом. Только тот, кто обладает правовой культурой, осознает свою роль полноправного и активного гражданина страны, неравнодушного к ее проблемам и трудностям.
Чувство собственного достоинства есть необходимое и подлинное проявление духовной жизни; оно есть знак того духовного самоуважения, без которого немыслимы ни борьба за право, ни политическое самоопределение, ни национальная независимость. Гражданин, лишенный этого чувства, политически недее
И. Ильин
Как и все действительно ценное, правовая культура создается постепенно. Раньше всего закладывается фундамент - элементы нравственной культуры: совесть, честь, правдивость, чувство собственного достоинства, доброта. Без них правовая культура невозможна. Развиваясь, взрослея, человек познает законы добра и зла, чести и бесчестия, свободы и рабства, получает первые сведения о политике.
Представления о том, «что такое - хорошо и что такое - плохо получить первые, самые простые знания в области права: какие действия закон запрещает, как карают нарушителей, за что прощают или проявляют снисхождение. Лишь затем появляется интерес к различным отраслям права, к его принципам и аксиомам, к отдельным эпизодам из истории правовых систем. Сведения по криминалистике, судебному процессу, дознанию, работе прокуратуры и другим вопросам часто приобретаются случайно, например, из детективов или телевизионных сериалов.
адміністративне право україни являє собою окрему галузь права, що покликана регулювати певну групу суспільних відносин. головною їхньою особливістю є те, що вони виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері державного іння у зв'язку з організацією та функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях іння в державі.
адміністративне право — це сукупність правових норм, які встановлюються і забезпечуються державою з метою регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності.
предметом адміністративного права є суспільні відносини, що ся з питань державного іння:
• відносини між підпорядкованими одне одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їх службовцями (наприклад, кабінетом міністрів україни та обласними, районними державними адміністраціями); між не підпорядкованими одне одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їхніми службовцями (на центральному рівні — між міністерствами, комітетами й відомствами, на місцевому рівні —. між державними адміністраціями різних областей);
• між вказаними вище органами і недержавними господарськими й соціально-культурними об'єднаннями, підприємствами, установами, громадськими об'єднаннями чи громадянами (наприклад, між відділом соціального забезпечення державної районної адміністрації та громадянином, який звернувся до відділу з відповідною заявою). при регулюванні цих суспільних відносин держава використовує такі методи: рекомендації й обов'язкові настанови, заборона певних дій, одноособове і колегіальне прийняття рішень, координація діяльності різних установ та осіб. однак найпоширенішими і найважливішими державного іння є переконання (диспозитивний метод) і примус (імперативний метод). переконання пов'язане із впливом на свідомість людини шляхом апеляції до її сумління, правосвідомості тощо. у разі порушення закону застосовується примус. примус — це крайній захід, який використовують здебільшого для припинення правопорушення.
джерелами адміністративного права є численні нормативно-правові акти. по-перше, це конституція україни, яка визначає систему органів виконавчої влади та основні принципи їхньої діяльності із здійснення державного іння.
до законів, що регулюють адміністративно-правові відносини, належать закони україни «про державну службу», «про міліцію», «про місцеве самоврядування в україні», «про звернення громадян» тощо. окремі положення адміністративного права містять повітряний та митний кодекси. окреме місце посідає кодекс україни про адміністративні правопорушення.
адміністративні правовідносини регулюються великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів: постанови верховної ради україни, укази президента україни, постанови й розпорядження кабінету міністрів україни, акти міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади, акти місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування.
Право, как и мораль, религия, политика, экономика, искусство, является неотъемлемым элементом культуры. Оно приобщению человечества к культуре, ее совершенствованию и расцвету. Состояние и уровень правовой культуры, в свою очередь, отражают особенности культуры в целом.
Понятие «культура» происходит от латинского слова colere - возделывать, обрабатывать, улучшать почву. Этот термин первоначально был связан с сельским хозяйством. Производное от него слово cultura (возделывание, воспитание, образование, развитие, почитание) имело, таким образом, значительно более широкое значение. В частности, им выражалось и определенное состояние души. Цицероном слово «культура» было связано со словом «душа»: cultura animi - культура души, духовная культура.
Итак, древние римляне называли культурой деятельность, связанную с возделыванием, обработкой, улучшением чего-либо. В «Толковом словаре живого великорусского языка» В. Даля значение этого слова определяется так: «Обработка и уход, возделывание, возделка; образование, умственное и нравственное».
В последнее время слово «культура» приобрело универсальное значение. Оно постоянно используется в научной и популярной литературе, в газетах и журналах, звучит по радио и телевидению. Ученые и публицисты говорят о материальной и духовной, политической и правовой, нравственной и эстетической культуре. Все чаще употребляют понятие «экономическая культура». Диапазон значений поистине замечателен: культура поведения, культура быта, культура дискуссий, культура дворянской усадьбы, культура возделывания картофеля, культура просвещения...
В правоведении понятие «правовая культура» употребляют, говоря об обществе в целом и об отдельной личности.
Правовая культура общества - это система овеществленных и идеальных элементов, относящихся к сфере действия права. Она является составной частью культуры общества и включает в себя право, правовые нормы, правоотношения, правовые учреждения и другие элементы.
Правовая культура личности представляет собой единство глубоких правовых знаний, уважения к праву (положительного отношения к праву) и правомерного (правопослушного) поведения.
Фундаментом, на котором стоит правовая культура, является нравственная и политическая культура. Эти три вида культуры личности самым непосредственным образом поддерживают, усиливают друг друга.
Без формирования и развития правовой культуры невозможно построить правовое государство. Человек, не обладающий ею, чувствует себя в обществе и государстве бесправным «винтиком» или внутренним эмигрантом. Только тот, кто обладает правовой культурой, осознает свою роль полноправного и активного гражданина страны, неравнодушного к ее проблемам и трудностям.
Чувство собственного достоинства есть необходимое и подлинное проявление духовной жизни; оно есть знак того духовного самоуважения, без которого немыслимы ни борьба за право, ни политическое самоопределение, ни национальная независимость. Гражданин, лишенный этого чувства, политически недее
И. Ильин
Как и все действительно ценное, правовая культура создается постепенно. Раньше всего закладывается фундамент - элементы нравственной культуры: совесть, честь, правдивость, чувство собственного достоинства, доброта. Без них правовая культура невозможна. Развиваясь, взрослея, человек познает законы добра и зла, чести и бесчестия, свободы и рабства, получает первые сведения о политике.
Представления о том, «что такое - хорошо и что такое - плохо получить первые, самые простые знания в области права: какие действия закон запрещает, как карают нарушителей, за что прощают или проявляют снисхождение. Лишь затем появляется интерес к различным отраслям права, к его принципам и аксиомам, к отдельным эпизодам из истории правовых систем. Сведения по криминалистике, судебному процессу, дознанию, работе прокуратуры и другим вопросам часто приобретаются случайно, например, из детективов или телевизионных сериалов.
адміністративне право україни являє собою окрему галузь права, що покликана регулювати певну групу суспільних відносин. головною їхньою особливістю є те, що вони виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері державного іння у зв'язку з організацією та функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях іння в державі.
адміністративне право — це сукупність правових норм, які встановлюються і забезпечуються державою з метою регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності.
предметом адміністративного права є суспільні відносини, що ся з питань державного іння:
• відносини між підпорядкованими одне одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їх службовцями (наприклад, кабінетом міністрів україни та обласними, районними державними адміністраціями); між не підпорядкованими одне одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їхніми службовцями (на центральному рівні — між міністерствами, комітетами й відомствами, на місцевому рівні —. між державними адміністраціями різних областей);
• між вказаними вище органами і недержавними господарськими й соціально-культурними об'єднаннями, підприємствами, установами, громадськими об'єднаннями чи громадянами (наприклад, між відділом соціального забезпечення державної районної адміністрації та громадянином, який звернувся до відділу з відповідною заявою). при регулюванні цих суспільних відносин держава використовує такі методи: рекомендації й обов'язкові настанови, заборона певних дій, одноособове і колегіальне прийняття рішень, координація діяльності різних установ та осіб. однак найпоширенішими і найважливішими державного іння є переконання (диспозитивний метод) і примус (імперативний метод). переконання пов'язане із впливом на свідомість людини шляхом апеляції до її сумління, правосвідомості тощо. у разі порушення закону застосовується примус. примус — це крайній захід, який використовують здебільшого для припинення правопорушення.
джерелами адміністративного права є численні нормативно-правові акти. по-перше, це конституція україни, яка визначає систему органів виконавчої влади та основні принципи їхньої діяльності із здійснення державного іння.
до законів, що регулюють адміністративно-правові відносини, належать закони україни «про державну службу», «про міліцію», «про місцеве самоврядування в україні», «про звернення громадян» тощо. окремі положення адміністративного права містять повітряний та митний кодекси. окреме місце посідає кодекс україни про адміністративні правопорушення.
адміністративні правовідносини регулюються великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів: постанови верховної ради україни, укази президента україни, постанови й розпорядження кабінету міністрів україни, акти міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади, акти місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування.