Одним з найпоширеніших юридичних фактів, з яким закон пов'язує виникнення цивільних правовідносин, є правочин. Згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правочинам притаманні ознаки, що відрізняють їх від інших юридичних фактів. Так, правочин — це завжди вольова правомірна дія, спрямована на досягнення певної правової мети.
Види правочинів Залежно від кількості сторін, які укладають правочин, останні можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Такий правочин створює обов'язки лише для особи, яка його вчинила (заповіт, відмова від прийняття спадщини тощо). При цьому він може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (надання довіреності тощо). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (наприклад, укладення договору поставки між замовником та постачальником або укладення договору про спільну діяльність між трьома або більше юридичними чи фізичними особами). До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Залежно від мети правочини поділяються на відплатні та безоплатні; каузальні та абстрактні. Під метою у правовому значенні слід розуміти відповідний правовий ефект, якого намагаються досягти сторони в правочині шляхом вчинення дій. У відплатному правочині дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію. Наприклад, за договором міни продавець передає майно у власність покупця, а покупець зобов'язаний прийняти майно і передати майно, щодо якого здійснюється обмін. У безоплатному правочині обов'язок вчинити зустрічну дію відсутній. Наприклад, договір дарування, договір позички. Є правочини, які можуть бути як відплатними, так і безоплатними. Наприклад, договір зберігання, договір доручення тощо. У каузальному (від лат. саше — причина) правочині вбачається правова мета, якої прагне досягти сторона, укладаючи правочин. Більшість правочинів можна визнати каузальними, оскільки суб'єкти, які вчиняють правочини, прагнуть досягти певної мети. Якщо мета не визначена або є недосяжною, правочини, як правило, визнаються недійсними. Наприклад, за договором перевезення відправник прагне доставити вантаж у певне місце, а перевізник отримати за роботу певну винагороду. Абстрактні правочини віддалені від своєї мети. Щоб укласти такий правочин і щоб він був дійсним, обов'язкова вказівка на це в законі.
Согласно ст. 101 Трудового кодекса РФ, под ненормированным рабочим днем понимается особый режим работы, предполагающий эпизодическое привлечение отдельных сотрудников по распоряжению работодателя к выполнению своих трудовых обязанностей за пределами установленной продолжительности рабочего времени.
Для ряда отраслей (например, для автотранспортных предприятий) положения о ненормированном рабочем дне установлены отраслевым нормативным актом. В остальных случаях такой режим должен вводиться в порядке, определенном трудовым законодательством.
Так, на первом этапе работодатель должен обосновать необходимость введения режима. При этом закон не устанавливает каких-либо рамок и ограничений в определении такой необходимости, однако обоснование все-таки должно быть реальным, без введения ненормированного рабочего дня для всего персонала подряд.
На следующем этапе на предприятии утверждается перечень должностей работников, для которых предполагается ненормированный рабочий день. Этот перечень принимается с учетом мнения профсоюза организации и заносится в коллективный договор, локальный нормативный акт или соглашение.
В число должностей с ненормированным рабочим днем чаще всего включают следующие категории работников:
- руководящий, хозяйственный и технический персонал и другие сотрудники, в отношении труда которых в течение рабочего дня невозможно осуществить точный учет;
- сотрудники, характер работы которых предполагает разделение рабочего времени на части неопределенной продолжительности;
- сотрудники, которые распределяют рабочее время по своему усмотрению.
Кроме того, в такой перечень могут быть включены и другие категории работников. При составлении перечня обязательно должны учитываться ограничения и запреты, прописанные в трудовом законодательстве. В частности, ненормированный рабочий день запрещается устанавливать для беременных женщин и женщин, имеющих детей в возрасте до 3 лет, инвалидов, работников в период ученичества и сотрудников в возрасте до 18 лет.
Следующий шаг – закрепление перечня должностей и условия о ненормированном рабочем дне в локальном нормативном акте или коллективном договоре. Кроме того, такой режим разрешается устанавливать приказом руководителя организации.
Если режим работы, отличающийся от установленного на предприятии, устанавливается для отдельного сотрудника, то этот момент, в соответствии со ст. 57 Трудового кодекса РФ, должен быть отображен в трудовом договоре или в дополнительном соглашении к этому документу. Ставя свою подпись под трудовым договором или дополнительным соглашением, сотрудник тем самым выражает согласие работать в таком режиме.
Кроме того, для установления ненормированного рабочего дня на отдельного сотрудника издается приказ, необходимый для бухгалтерии.
Нужно отметить, что трудовое законодательство не устанавливает никаких ограничений на продолжительность трудовой деятельности за границами нормы рабочего времени. Сотрудника в режиме ненормированного рабочего дня могут обязать к выходу на работу как до начала рабочего дня или смены, так и после их окончания. Точно так же, в отличие от сверхурочной работы, никак не регламентируется максимальное количество рабочих часов за пределами нормы – работник привлекается к выполнению своих трудовых функций на столько часов, сколько будет необходимо.
Расчет дней дополнительного отпуска, полагающегося работникам в режиме ненормированного рабочего дня, производится так же, как и основного ежегодного. Еще один важный нюанс: поскольку законодатель разграничил понятия сверхурочной работы и труда в условиях ненормированного рабочего дня, то дополнительная оплата времени переработки при ненормированном рабочем дне не производится.
Впрочем, работодатель в локальном акте или коллективном договоре может предусмотреть систему таких компенсационных надбавок – в этом случае их выплата станет обязательной.
Объяснение:
Одним з найпоширеніших юридичних фактів, з яким закон пов'язує виникнення цивільних правовідносин, є правочин. Згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правочинам притаманні ознаки, що відрізняють їх від інших юридичних фактів. Так, правочин — це завжди вольова правомірна дія, спрямована на досягнення певної правової мети.
Види правочинів Залежно від кількості сторін, які укладають правочин, останні можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Такий правочин створює обов'язки лише для особи, яка його вчинила (заповіт, відмова від прийняття спадщини тощо). При цьому він може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (надання довіреності тощо). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (наприклад, укладення договору поставки між замовником та постачальником або укладення договору про спільну діяльність між трьома або більше юридичними чи фізичними особами). До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Залежно від мети правочини поділяються на відплатні та безоплатні; каузальні та абстрактні. Під метою у правовому значенні слід розуміти відповідний правовий ефект, якого намагаються досягти сторони в правочині шляхом вчинення дій. У відплатному правочині дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію. Наприклад, за договором міни продавець передає майно у власність покупця, а покупець зобов'язаний прийняти майно і передати майно, щодо якого здійснюється обмін. У безоплатному правочині обов'язок вчинити зустрічну дію відсутній. Наприклад, договір дарування, договір позички. Є правочини, які можуть бути як відплатними, так і безоплатними. Наприклад, договір зберігання, договір доручення тощо. У каузальному (від лат. саше — причина) правочині вбачається правова мета, якої прагне досягти сторона, укладаючи правочин. Більшість правочинів можна визнати каузальними, оскільки суб'єкти, які вчиняють правочини, прагнуть досягти певної мети. Якщо мета не визначена або є недосяжною, правочини, як правило, визнаються недійсними. Наприклад, за договором перевезення відправник прагне доставити вантаж у певне місце, а перевізник отримати за роботу певну винагороду. Абстрактні правочини віддалені від своєї мети. Щоб укласти такий правочин і щоб він був дійсним, обов'язкова вказівка на це в законі.
Для ряда отраслей (например, для автотранспортных предприятий) положения о ненормированном рабочем дне установлены отраслевым нормативным актом. В остальных случаях такой режим должен вводиться в порядке, определенном трудовым законодательством.
Так, на первом этапе работодатель должен обосновать необходимость введения режима. При этом закон не устанавливает каких-либо рамок и ограничений в определении такой необходимости, однако обоснование все-таки должно быть реальным, без введения ненормированного рабочего дня для всего персонала подряд.
На следующем этапе на предприятии утверждается перечень должностей работников, для которых предполагается ненормированный рабочий день. Этот перечень принимается с учетом мнения профсоюза организации и заносится в коллективный договор, локальный нормативный акт или соглашение.
В число должностей с ненормированным рабочим днем чаще всего включают следующие категории работников:
- руководящий, хозяйственный и технический персонал и другие сотрудники, в отношении труда которых в течение рабочего дня невозможно осуществить точный учет;
- сотрудники, характер работы которых предполагает разделение рабочего времени на части неопределенной продолжительности;
- сотрудники, которые распределяют рабочее время по своему усмотрению.
Кроме того, в такой перечень могут быть включены и другие категории работников. При составлении перечня обязательно должны учитываться ограничения и запреты, прописанные в трудовом законодательстве. В частности, ненормированный рабочий день запрещается устанавливать для беременных женщин и женщин, имеющих детей в возрасте до 3 лет, инвалидов, работников в период ученичества и сотрудников в возрасте до 18 лет.
Следующий шаг – закрепление перечня должностей и условия о ненормированном рабочем дне в локальном нормативном акте или коллективном договоре. Кроме того, такой режим разрешается устанавливать приказом руководителя организации.
Если режим работы, отличающийся от установленного на предприятии, устанавливается для отдельного сотрудника, то этот момент, в соответствии со ст. 57 Трудового кодекса РФ, должен быть отображен в трудовом договоре или в дополнительном соглашении к этому документу. Ставя свою подпись под трудовым договором или дополнительным соглашением, сотрудник тем самым выражает согласие работать в таком режиме.
Кроме того, для установления ненормированного рабочего дня на отдельного сотрудника издается приказ, необходимый для бухгалтерии.
Нужно отметить, что трудовое законодательство не устанавливает никаких ограничений на продолжительность трудовой деятельности за границами нормы рабочего времени. Сотрудника в режиме ненормированного рабочего дня могут обязать к выходу на работу как до начала рабочего дня или смены, так и после их окончания. Точно так же, в отличие от сверхурочной работы, никак не регламентируется максимальное количество рабочих часов за пределами нормы – работник привлекается к выполнению своих трудовых функций на столько часов, сколько будет необходимо.
Расчет дней дополнительного отпуска, полагающегося работникам в режиме ненормированного рабочего дня, производится так же, как и основного ежегодного. Еще один важный нюанс: поскольку законодатель разграничил понятия сверхурочной работы и труда в условиях ненормированного рабочего дня, то дополнительная оплата времени переработки при ненормированном рабочем дне не производится.
Впрочем, работодатель в локальном акте или коллективном договоре может предусмотреть систему таких компенсационных надбавок – в этом случае их выплата станет обязательной.