БЕЗ ОЧЕРЕДИ!))
Одно хозяйственное общество обратилось с иском в арбитражный суд к другому хозяйственному обществу с требованием о взыскании задолженности, возникшей из договора поставки, а также процентов за пользование чужими денежными средствами. В судебном заседании представитель истца – генеральный директор – отказался от части заявленных требований (процентов за пользование чужими денежными средствами). Отказ был оформлен письменно, подписан генеральным директором и скреплен печатью истца. Судом не принят отказ от части исковых требований по мотиву отсутствия у представителя истца соответствующих полномочий.
Правомерны ли действия суда? Кто может представлять интересы юридического лица в арбитражном процессе? Каким образом оформляются полномочия руководителя организации?
правовой статус личности — юридически закрепленное положение личности в государстве и обществе. правовой статус личности представляет собой часть общественного статуса и относится к качествам человека и гражданина.
понятия «правовой статус» и «правовое положение» личности равнозначны. правовой статус личности определяется для людей, в отличие от правового статуса юридических лиц.
основу правового статуса личности составляют её права, свободы, интересы, обязанности в единстве. свобода личности является и её правом.
правовой статус личности закреплен в конституции и основан на новой концепции прав человека. он базируется в международно-правовых документах, которые устанавливают общие правовые стандарты прав и свобод личности, определяют тот уровень, ниже которого государство не может опускаться.
конституционное выражение получили следующие принципы правового статуса личности:
1.равноправие
2.неотчуждаемость прав и свобод
3.непосредственное действие прав и свобод
4.гарантированность прав и свобод
5.признание общепризнанных принципов и норм международного права и международных договоров
6.запрещение злоупотребления правами и обязанностями
7.запрет на незаконное ограничение конституционных прав и свобод
Протягом всієї історії цивілізації мислителі різних країн замислювалися над проблемами політики, намагалися відповісти на одне з" вічних" питань – яким має бути найкращий державний устрій. Їх ідеї, політичні теорії прямо чи опосередковано впливали на політичні процеси.
В VI – V ст. до н. е. в античній Греції і на Стародавньому Сході вперше була зроблена спроба створити систему політичних ідей, теорій. Політична думка розвивалась як форма теоретичного узагальнення інтенсивного політичного життя, що було характерним для цих суспільств.
Великий давньогрецький філософ Платон (427 – 347 рр. до н. е.) в своїх діалогах ("Держава", "Політик", "Закони") створив цікаву версію походження держави , сформулював уявлення про ідеальну державу, дав характеристику реальних типів державного устрою: тімократії (влади честолюбивих) , олігархії (влади не багатьох) , демократії (влади народу) , тиранії (незаконна влада однієї людини, заснована на насильстві).
Найкращий державний устрій – держава розуму, в якій поєднано все найкраще від олігархії і демократії, на чолі якого стоїть еліта, аристократія, філософи.
Учень і критик Платона Аристотель (384 – 322 рр. до н. е.) звертається до дослідження проблем політики в таких працях, як" Політика", " Афінська політія", " Етика". Він розділяє форми державного устрою на правильні (монархію, аристократію, політію) – тут влада здійснюється в ім’я загального блага) і неправильні (тиранію, олігархію, демократію, де механізм влади підкоряється інтересам тих, хто володарює). Кращим типом ідеального державного устрою вважав політію, де владарюють середні верстви населення. Таким чином, від Аристотеля простежується ідея, яка існує в сучасному суспільстві у вигляді теорії"
Відхід від теологічної інтерпретації політики відбувається в епоху Відродження. Нікколо Макіавеллі (1469 – 1527 рр.) утворив принцип реалістичного бачення політики. В політичних трактатах" Государ" ," Роздуми на першу декаду Тита Лівія" він сформулював основні положення своєї політичної концепції, які побудовані на історичному досвіді італійських держав і адресовані правителям того часу.
Створити сильну державу можливо за до деального монарха, причому для досягнення політичних цілей він може використовувати всі засоби, не рахуючись з вимогами моралі. Важливе значення має введення ним у політичну науку загального поняття "держава" (stato) як загального політичного стану суспільства. За умов національного об’єднання країни, відкинувши закон і принципи моралі, тільки авторитарна диктатура може виконати революційну функцію, за нормами умов найліпшим є республіканський державний лад, бо він найбільшою мірою забезпечує розквіт свободи, рівності усіх членів суспільства.
Макіавеллі увійшов в історію як засновник макіавеллізму – політичної ідеології, яка нехтує нормами моралі для досягнення влади. "Мета виправдовує засоби" – став провідним імперативом екстраординарної політики.
Новий час в Європі – епоха буржуазних революцій. Активно обговорюється питання про природу державної влади, визначаються різні напрямки політичної думки: помірно-реформаторський (Т. Гоббс та його послідовники) , ліберально-демократичний (Д. Локк та його послідовники) , радикально-демократичний (Ж. -Ж. Руссо та ін.) , консервативний.
Англійський політичний мислитель Томас Гоббс (1588 – 1679 рр.) у книзі "Левіафан" обґрунтовує необхідність створення абсолютистської держави як інструмента подавлення природного егоїзму людей.
Держава володіє абсолютною владою, піддані зобов’язані безумовно підкорятися їй, свідомо виконувати закони. Суверен не обмежений в своїх діях волею підданих, він знаходиться поза рамок суспільного договору, не підлягає суду, стоїть вище законів. Смисл концепції Гоббса полягає у теоретичній розробці сценарію авторитарної модернізації, яка передбачає жорстоке обмеження політичної свободи при гарантуванні свободи економічної. Це, на думку Гоббса, до стримати зіткнення політичних інтересів різних груп і створити сприятливі умови для економічного зростання.
Інша позиція представлена в роботі англійського філософа Джона Локка (1632 – 1704 рр.) "Два трактати про державне правління". Він вважав, що держава не повинна мати абсолютної влади, бо не особа створена для держави, а держава – для особи. Запропонував засоби обмеження державної влади: не допускати абсолютизації влади , виробити конституцію, розділити владу на три незалежних інститути – законодавчу,виконавчу, федеративну. Верховенство влади належить народові. Ідеї Локка заклали концептуальні підвалини ліберальної парадигми політичної думки нових часів. Уперше так виразно пролунала теза про те, що "соціального миру" можна і треба досягти за рахунок не тоталітаризації державної влади, а її внутрішньої диференціації та самообмеження.