1. Вещное право, предусматривающее реализацию лицом правомочий владения, распоряжения и пользования имуществом, называют: а) правом собственности;
б) правом хозяйственного ведения;
в) правом оперативного управления;
г) сервитутом.
2. Владение, пользование и распоряжение землей и другими природными
а) осуществляется собственником без ограничений;
б) не может осуществляться;
в) осуществляется в той мере, в какой их оборот допускается законом;
г) осуществляется в соответствии с интересами третьих лиц.
3. Передачей вещи признается:
а) заключение договора на доставку вещи приобретателю;
б) оплата вещи по договору;
в) отказ от права собственности на имущество;
г) вручение вещи приобретателю.
4. Общедоступными для сбора вещами могут являться:
а) животные;
б) строительные материалы;
в) продукция;
г) товары.
5. Право собственности на недвижимое имущество возникает с момента:
а) оформления права собственности на земельный участок;
б) подписания акта приема-передачи недвижимости от продавца к покупателю;
в) государственной регистрации;
г) заключения договора купли-продажи недвижимости.
6. Приобретательная давность возникает на чужое недвижимое имущество при открытом и постоянном владении в течении:
а) 20 лет;
б) 15 лет;
в) 10 лет;
г) 5 лет.
7. Никто не может быть лишен своего имущества иначе как:
а) по решению суда;
б) с его согласия;
в) по решению ведомственного органа;
г) по решению муниципального органа для муниципальных нужд безвозмездно.
8. Лицо, задержавшее безнадзорное животное, обязано обратиться в уполномоченный орган в течение:
а) 3 дней;
б) 10 дней;
в) 3 месяцев;
г) 6 месяцев.
9. Земельный участок может быть изъят у собственника в случае его неиспользования по целевому назначению в течение:
а) одного года;
б) шести месяцев;
в) трех лет;
г) пяти лет.
10. Конфискация имущества предполагает безвозмездное его изъятие в качестве санкции за совершенное правонарушение и применяется:
а) в административном порядке;
б) в судебном порядке;
в) как в административном, так и в судебном порядке;
г) только с санкции прокурора.
права:
1.право дії — індивід має право самостійно визначати позитивну лінію своєї поведінки.
2.право вимоги — індивід може вимагати певної позитивної поведінки від іншої особи.
3.право позову — індивід може звернутися по до до держави, якщо його суб'єктивне право порушується, або якщо право не може бути реалізоване без державного втручання.
Структуру юридичного обов'язку складають чотири елементи:
1.необхідність здійснення певних дій або утримання від них;
2.необхідність суб'єкта відреагувати на законні вимоги, які були звернені до нього управненою стороною;
3.необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, на яке він має право;
4.необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог.
Правовідносини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Правові відносини виникають тоді, і тільки тоді, коли відношення регулюється нормами права. Правові відносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень.
Види :
Відносні — в яких реалізація суб'єктивних прав однієї особи можлива лише через виконання обов'язків іншою особою. Абсолютні — засновані на можливості безпосереднього використання суб'єктом своїх суб'єктивних прав без втручання інших суб'єктів у сферу його діяльності
Суб'єкти правовідносин поділяються :
Індивідуальні (наприклад, фізична особа, посадова особа). До індивідуальних суб'єктів відносяться громадяни даної держави, іноземні громадяни, особи без громадянства і такі, що мають подвійне громадянство.
Колективні (юридична особа, орган державної влади та ін). До колективних суб'єктів можна виділити державно-територіальні утворення (держави, суб'єкти федерацій, міста, райони й інші територіальні одиниці, виборчі округи), їхнє населення, і також організації (державні органи, суспільні об'єднання, підприємства, комерційні структури і інші.