Топо́р[2] — рубящее орудие, чаще короткодревковое и имеющее рабочее лезвие, расположенное вдоль рукоятки.
Разновидность топора, называемая теслом (шля́хта[3]), имеет лезвие, расположенное перпендикулярно рукоятке. За редким исключением, топоры применяются для работы по дереву. С древности топор также являлся распространённым ручным холодным оружием, значительно реже он использовался как метательное оружие.
Слово топор является древним общеславянским, либо исконным (тепѫ, тети «бить», с суффиксом -ор-), либо древним иранским заимствованием (*tapara-)[4] (срав. с осет. færæt или тадж. Табар). В финском языке также существует сходное по смыслу слово tappara (боевой топор). Другое древнее славянское название топора — секира. В современном русском языке термин «секира» является архаизмом, не имеющим чёткого значения, и часто произвольно применяется к различным видам топоров, чаще боевым. Ещё в древности топор называли «аргун». Последнее название особенно характерно для древнего Владимирского княжества. Аргуном же нарекали и мастера по дереву, инструментом которого был преимущественно топор-аргун.
прикрепления лезвия к топорищу значительно изменялся с течением времени. Несверлёный каменный топор мог быть просто привязан к топорищу или вставлен в гнездо на нём. Бронзовый кельт надевался на коленчатую рукоятку. В более поздние времена топорище вставляли в проушину сверху (некоторые древнерусские, карпатские, томагавки) или снизу. Во втором случае требуется закрепление топорища с клина.
Дніпро́вська ГЕС, ДніпроГÉС — п'ятий ступінь нижчої частини каскаду гідроелектростанцій на річці Дніпро. Розташована у Дніпровському районі міста Запоріжжя. Утворює найстаріше на Дніпрі Дніпровське водосховище. У 1930-ті роки відома під назвою Дніпрельстан (скорочення від «Дніпровська електростанція»).
Будівництво Дніпровської ГЕС було розпочато у 1927 році, в рамках програми індустріалізації СРСР.Внаслідок підйому води після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктів.
Перший гідроагрегат введено в експлуатацію 10 жовтня 1932 року, а вже 1939 року стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції загальною потужністю 560 тис. кВт. 8 турбін було поставлено американською компанією «Ньюпорт Ньюс» (англ. Newport News Shipbuilding and Drydock Company (NNS), ще одна турбіна була копією американської, вироблена в Радянському Союзі. 5 генераторів було поставлено американською компанією «General Electric», ще 4 аналогічні вироблені на Ленінградському заводі «Електросила».
Технічний нагляд за веденням будівництва здійснював полковник Г'ю Лінкольн Купер інженерного корпусу Сполучених Штатів. Він був головним інженером-консультантом проекту на за радянського уряду.
18 серпня 1941 року о 20:15 після отримання інформації про прорив німецьких військ в районі Запоріжжя греблю ДніпроГЕСу було підірвано працівниками НКВС[4]. Унаслідок вибуху 20 тонн толу (за іншими даними — амоналу) в греблі виникла пробоїна завдовжки 135 або 165 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей, які опинились у береговій зоні. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються цифрами від 20 тисяч[5] до 80 -120 тисяч осіб[6]. Проте німецькій армії це ніяк не зашкодило. Деякі дослідники ставлять під сумнів число людських втрат, як не підтверджене документально, та вважають, що підрив греблі був хоч і вимушеним, але обґрунтованим кроком, оскільки боєздатність затоплених військ була низькою і вони потенційно не були здатними зупинити німецький наступ.
Топо́р[2] — рубящее орудие, чаще короткодревковое и имеющее рабочее лезвие, расположенное вдоль рукоятки.
Разновидность топора, называемая теслом (шля́хта[3]), имеет лезвие, расположенное перпендикулярно рукоятке. За редким исключением, топоры применяются для работы по дереву. С древности топор также являлся распространённым ручным холодным оружием, значительно реже он использовался как метательное оружие.
Слово топор является древним общеславянским, либо исконным (тепѫ, тети «бить», с суффиксом -ор-), либо древним иранским заимствованием (*tapara-)[4] (срав. с осет. færæt или тадж. Табар). В финском языке также существует сходное по смыслу слово tappara (боевой топор). Другое древнее славянское название топора — секира. В современном русском языке термин «секира» является архаизмом, не имеющим чёткого значения, и часто произвольно применяется к различным видам топоров, чаще боевым. Ещё в древности топор называли «аргун». Последнее название особенно характерно для древнего Владимирского княжества. Аргуном же нарекали и мастера по дереву, инструментом которого был преимущественно топор-аргун.
прикрепления лезвия к топорищу значительно изменялся с течением времени. Несверлёный каменный топор мог быть просто привязан к топорищу или вставлен в гнездо на нём. Бронзовый кельт надевался на коленчатую рукоятку. В более поздние времена топорище вставляли в проушину сверху (некоторые древнерусские, карпатские, томагавки) или снизу. Во втором случае требуется закрепление топорища с клина.
Будівництво Дніпровської ГЕС було розпочато у 1927 році, в рамках програми індустріалізації СРСР.Внаслідок підйому води після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктів.
Перший гідроагрегат введено в експлуатацію 10 жовтня 1932 року, а вже 1939 року стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції загальною потужністю 560 тис. кВт. 8 турбін було поставлено американською компанією «Ньюпорт Ньюс» (англ. Newport News Shipbuilding and Drydock Company (NNS), ще одна турбіна була копією американської, вироблена в Радянському Союзі. 5 генераторів було поставлено американською компанією «General Electric», ще 4 аналогічні вироблені на Ленінградському заводі «Електросила».
Технічний нагляд за веденням будівництва здійснював полковник Г'ю Лінкольн Купер інженерного корпусу Сполучених Штатів. Він був головним інженером-консультантом проекту на за радянського уряду.
18 серпня 1941 року о 20:15 після отримання інформації про прорив німецьких військ в районі Запоріжжя греблю ДніпроГЕСу було підірвано працівниками НКВС[4]. Унаслідок вибуху 20 тонн толу (за іншими даними — амоналу) в греблі виникла пробоїна завдовжки 135 або 165 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей, які опинились у береговій зоні. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються цифрами від 20 тисяч[5] до 80 -120 тисяч осіб[6]. Проте німецькій армії це ніяк не зашкодило. Деякі дослідники ставлять під сумнів число людських втрат, як не підтверджене документально, та вважають, що підрив греблі був хоч і вимушеним, але обґрунтованим кроком, оскільки боєздатність затоплених військ була низькою і вони потенційно не були здатними зупинити німецький наступ.