Разгадай кроссворд из какого дерева делают этот инструмент мой первый слог- в корнях > , >, > . второй, четвёртый слоги у меня-союзы. слова ты ими противопоставляй а третий слог -частица: усиливай ею или отрицай
Дніпро́вська ГЕС, ДніпроГÉС — п'ятий ступінь нижчої частини каскаду гідроелектростанцій на річці Дніпро. Розташована у Дніпровському районі міста Запоріжжя. Утворює найстаріше на Дніпрі Дніпровське водосховище. У 1930-ті роки відома під назвою Дніпрельстан (скорочення від «Дніпровська електростанція»).
Будівництво Дніпровської ГЕС було розпочато у 1927 році, в рамках програми індустріалізації СРСР.Внаслідок підйому води після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктів.
Перший гідроагрегат введено в експлуатацію 10 жовтня 1932 року, а вже 1939 року стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції загальною потужністю 560 тис. кВт. 8 турбін було поставлено американською компанією «Ньюпорт Ньюс» (англ. Newport News Shipbuilding and Drydock Company (NNS), ще одна турбіна була копією американської, вироблена в Радянському Союзі. 5 генераторів було поставлено американською компанією «General Electric», ще 4 аналогічні вироблені на Ленінградському заводі «Електросила».
Технічний нагляд за веденням будівництва здійснював полковник Г'ю Лінкольн Купер інженерного корпусу Сполучених Штатів. Він був головним інженером-консультантом проекту на за радянського уряду.
18 серпня 1941 року о 20:15 після отримання інформації про прорив німецьких військ в районі Запоріжжя греблю ДніпроГЕСу було підірвано працівниками НКВС[4]. Унаслідок вибуху 20 тонн толу (за іншими даними — амоналу) в греблі виникла пробоїна завдовжки 135 або 165 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей, які опинились у береговій зоні. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються цифрами від 20 тисяч[5] до 80 -120 тисяч осіб[6]. Проте німецькій армії це ніяк не зашкодило. Деякі дослідники ставлять під сумнів число людських втрат, як не підтверджене документально, та вважають, що підрив греблі був хоч і вимушеним, але обґрунтованим кроком, оскільки боєздатність затоплених військ була низькою і вони потенційно не були здатними зупинити німецький наступ.
Решение о переносе столицы из Алматы в Акмолу было принято Верховным Советом Республики Казахстан 6 июля 1994 года. Официальный перенос столицы состоялся 10 декабря 1997 года. Указом Президента от 6 мая 1998 года Акмола была переименована в Астану. Международная презентация новой столицы июня 1998 года. В 1999 году Астана по решению ЮНЕСКО получила звание «город мира». С 2000 года главный город Казахстана является членом Международной ассамблеи столиц и крупных городов.
Астана - самая северная столица в Азии. В настоящее время территория Астаны превышает 722 квадратных километра, численность населения – около 853 тыс. человек. Город состоит из трех районов – «Алматы», «Сарыарка» и «Есиль».
Астана расположена в центре Казахстана в зоне сухой степи, подзоне сухих типчаково-ковыльных степей. Территории города представляет собой низкие надпойменные террасы. Река Есиль является главной водной артерией столицы. Климат резко континентальный – холодная и продолжительная зима и жаркое, умеренно засушливое лето.
Удобное расположение в центре Евразийского континента делает Астану экономически выгодным транспортным, коммуникационным и логистическим центром, своеобразным транзитным мостом между Европой и Азией.
Перенос столицы придал мощный импульс экономическому развитию Астаны. Высокие темпы роста экономики города привлекают многочисленных инвесторов. Доля Астаны в республиканском объеме привлеченных инвестиций – 10%, доля ВРП города в экономике республики - 10,2%.
Основу столичной экономики составляют промышленное производство, транспорт, связь, торговля и строительство.
Промышленное производство сконцентрировано, преимущественно, в выпуске строительных материалов, пищевых продуктов/напитков и машиностроении. Лидирующее положение в Казахстане Астана занимает по выпуску строительных металлических изделий, бетона, готового для использования, и строительных изделий из бетона.
Среди крупнейших предприятий города можно выделить такие объекты, как Целиноградский вагоноремонтный завод, концерн «Цесна-Астык», завод по сборке пассажирских вагонов ТОО «Тұлпар-Тальго», завод по сборке вертолётов ТОО «Еврокоптер Казахстан инжиниринг» и др
Будівництво Дніпровської ГЕС було розпочато у 1927 році, в рамках програми індустріалізації СРСР.Внаслідок підйому води після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктів.
Перший гідроагрегат введено в експлуатацію 10 жовтня 1932 року, а вже 1939 року стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції загальною потужністю 560 тис. кВт. 8 турбін було поставлено американською компанією «Ньюпорт Ньюс» (англ. Newport News Shipbuilding and Drydock Company (NNS), ще одна турбіна була копією американської, вироблена в Радянському Союзі. 5 генераторів було поставлено американською компанією «General Electric», ще 4 аналогічні вироблені на Ленінградському заводі «Електросила».
Технічний нагляд за веденням будівництва здійснював полковник Г'ю Лінкольн Купер інженерного корпусу Сполучених Штатів. Він був головним інженером-консультантом проекту на за радянського уряду.
18 серпня 1941 року о 20:15 після отримання інформації про прорив німецьких військ в районі Запоріжжя греблю ДніпроГЕСу було підірвано працівниками НКВС[4]. Унаслідок вибуху 20 тонн толу (за іншими даними — амоналу) в греблі виникла пробоїна завдовжки 135 або 165 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей, які опинились у береговій зоні. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються цифрами від 20 тисяч[5] до 80 -120 тисяч осіб[6]. Проте німецькій армії це ніяк не зашкодило. Деякі дослідники ставлять під сумнів число людських втрат, як не підтверджене документально, та вважають, що підрив греблі був хоч і вимушеним, але обґрунтованим кроком, оскільки боєздатність затоплених військ була низькою і вони потенційно не були здатними зупинити німецький наступ.
АСТАНА – СТОЛИЦА РЕСПУБЛИКИ КАЗАХСТАН
Решение о переносе столицы из Алматы в Акмолу было принято Верховным Советом Республики Казахстан 6 июля 1994 года. Официальный перенос столицы состоялся 10 декабря 1997 года. Указом Президента от 6 мая 1998 года Акмола была переименована в Астану. Международная презентация новой столицы июня 1998 года. В 1999 году Астана по решению ЮНЕСКО получила звание «город мира». С 2000 года главный город Казахстана является членом Международной ассамблеи столиц и крупных городов.
Астана - самая северная столица в Азии. В настоящее время территория Астаны превышает 722 квадратных километра, численность населения – около 853 тыс. человек. Город состоит из трех районов – «Алматы», «Сарыарка» и «Есиль».
Астана расположена в центре Казахстана в зоне сухой степи, подзоне сухих типчаково-ковыльных степей. Территории города представляет собой низкие надпойменные террасы. Река Есиль является главной водной артерией столицы. Климат резко континентальный – холодная и продолжительная зима и жаркое, умеренно засушливое лето.
Удобное расположение в центре Евразийского континента делает Астану экономически выгодным транспортным, коммуникационным и логистическим центром, своеобразным транзитным мостом между Европой и Азией.
Перенос столицы придал мощный импульс экономическому развитию Астаны. Высокие темпы роста экономики города привлекают многочисленных инвесторов. Доля Астаны в республиканском объеме привлеченных инвестиций – 10%, доля ВРП города в экономике республики - 10,2%.
Основу столичной экономики составляют промышленное производство, транспорт, связь, торговля и строительство.
Промышленное производство сконцентрировано, преимущественно, в выпуске строительных материалов, пищевых продуктов/напитков и машиностроении. Лидирующее положение в Казахстане Астана занимает по выпуску строительных металлических изделий, бетона, готового для использования, и строительных изделий из бетона.
Среди крупнейших предприятий города можно выделить такие объекты, как Целиноградский вагоноремонтный завод, концерн «Цесна-Астык», завод по сборке пассажирских вагонов ТОО «Тұлпар-Тальго», завод по сборке вертолётов ТОО «Еврокоптер Казахстан инжиниринг» и др