Классификация форм управленческой деятельности может проводиться по различным основаниям. Наиболее рас и обоснованным является их деление на правовые и неправовые.
Различия между ними, как правило, проводятся по характеру вызываемых ими последствий.
Правовые формы государственного управления всегда влекут за собой чётко выраженные юридические последствия (возникновение, изменение или прекращение административных правовых отношений между субъектом и объектом управления).
К числу правовых форм относятся:
1) принятие нормативных актов;
2) издание индивидуальных (административных) актов;
3) заключение договоров;
4) совершение других юридически значимых действий (выдача водительских удостоверений, паспортов, разрешение на хранение и ношение огнестрельного гражданского оружия и т.п.).
5) осуществление организационных действий;
6) выполнение материально-технических (организационно-технических) операций.
Исполнительная власть с учётом её особенностей реализуется только её субъектами (а не аппаратными подразделениями совещательного, подготовительного и иного вс типа) и только в правовых формах.
Относительно организационно-технических или материально-технических операций (действий) следует иметь в виду, что последние вообще не могут рассматриваться в качестве форм управленческой деятельности. Их роль исключительно вс делопроизводство, экспедиция, транспорт, охрана и т.п.), а форма выражения – неправовая. Реализацию исполнительной власти они, конечно, не выражают; осуществляют их не управленческие работники, а обслуживающий персонал. Но в целом они не могут быть исключены из перечня форм управленческой деятельности, т.е. понятия, более широкого по своему смыслу, чем собственно реализация исполнительной власти.
Неправовые формы государственного управления не требуют полного и строгого, определённого законом юридического оформления, не связаны с совершением юридически значимых действий и не влекут юридических последствий.
Их видами выступают:
1) осуществление организационных действий;
2) осуществление аналитических действий;
3) осуществление обеспечительных действий и т.п.;
4) выполнение материально-технических операций.
Внутриаппаратные действия либо предшествуют реализации исполнительной власти, либо являются следствием, вытекающим из процесса такой реализации, либо, наконец, служат одним из вариантов этой реализации в пределах компетенции определённого должностного лица.
Все они могут быть как правовыми, так и неправовыми.
Таким образом, классификационный подход к формам управления подводит к выводу о наличии правовых либо неправовых форм. Реализация исполнительной власти возможна только в административно-правовой форме. Внутриорганизационная деятельность может быть выражена в обеих формах.
Правовые формы государственного управления можно классифицировать по следующим основаниям:
- правоприменительная – это установление фактических обстоятельств дела, выбор, нормы права,. принятие по делу решения, исполнение акта применения права;
2) по целенаправленности:
- внутриуправленческая деятельность;
- внешнеуправленческая деятельность;
3) по выражения:
-словесные (письменные и устные);
- конклюдентные (жесты, сигналы, движения, знаки);
4) по объёму:
- общеобязательные;
- адресованные конкретным объектам;
5) по условиям применения:
- нормальная общественная жизнь;
- реакция на негативные явления в сфере государственного управления (охранительные);
6) по особенностям объекта управляющего воздействия:
- государственные;
- кооперативные;
- акционерные;
- коммерческие;
- частные и т.д.;
7) по степени юридического выражения:
- основные (издание правовых актов);
- и базирующиеся на них - регистрационные, разрешительные, надзорные, пресекательные, обеспечительные; лицензирование и т.д.
8) по юридическому содержанию:
- предписывающие, запретительные, дозволительные.
Существуют и иные критерии классификации форм управления.
Таким образом, форма управления – это внешне выраженное действие исполнительного органа (должностного лица), осуществляемое в рамках его компетенции и вызывающее определённые последствия.
Главенствующая роль в системе административно-правовых форм отводится правовым актам управления
У кожної людини з самого дитинства є мрія обрати професію, яка буде улюбленою протягом усього життя. Ще з давніх-давен відомий український філософ Григорій Савович Сковорода пропагував сродну працю. Мислитель був упевнений, що кожному слід мати роботу за покликанням — тоді вона приноситиме лише розвиток і насолоду. Звичайно, є безліч різних професій. У дійсно потрібну, важливу, важку спеціальність треба вкладати багато сил, знань та часу. Моя улюблена професія — лікар. На мою думку, це дуже потрібна людям робота, котра особисто в мене викликає лише повагу й захват.
Лікар — гуманна професія. Лише відчайдушна, смілива, мужня, розумна людина зможе обрати таку роботу. Працювати в лікарні дуже складно. Нести відповідальність за життя інших, не боятися складнощів, швидко вирішувати проблеми, діяти — усе це нелегка робота. Справжній лікар має бути професіоналом своєї справи. Основний його принцип: «Не нашкодити!» Саме стійкий лікар буде триматися, не здаватися до останнього, боротися за життя пацієнта. Треба мати величезну базу знань, щоб мати право втручатися в стан здоров`я людини. Лікар ототожнюється з психологом. Уміти зрозуміти, підтримати й усе пояснити пацієнту — справа професіонала. Слід не лише до пацієнту, а й зберегти всю інформацію про нього, це має назву «лікарська таємниця». Для людей цієї професії дуже важливою є самопожертва. Лікар повинен бути готовим до в будь-який час, обставини чи погоду.
Лікар — найважливіша професія. Свою думку я можу аргументувати тим, що саме ці люди допомагають іншим у війни чи епідемії страшних хвороб. Лише завдяки лікарям під час важких ситуацій виживають сотні й тисячі людей. Під час війни, наприклад, медики жертвують навіть власним життям заради солдат. Вони готові працювати вдень і вночі заради того, щоб врятувати життя захисників країни. Це історичний факт, що саме завдяки лікарям протягом Другої світової війни врятовано багато солдат. Величезна кількість медиків жертвували собою заради поранених. Усі санітари та медсестри виносили на своїх плечах поранених з поля битв. Де ллється кров, страждають і гинуть люди, там першу до дають лише фахівці медичної справи.
Не можу не згадати видатного українського ученого в галузі медицини, лікаря Миколу Михайловича Амосова. Я була в захваті, коли ознайомилася з хірургічною діяльністю цього медика. Виявляється, Амосов провів більше ніж двадцять тисяч операцій, врятував сотні тисяч пацієнтів. Також він створив та очолив інститут серцево-судинної хірургії. Цей лікар викликає лише повагу до себе. Микола Михайлович одним із перших у Радянському Союзі наважився зробити надважку операцію з пересадки серця, завдяки його роботі в лікарську справу було введено протезування клапанів серця. Мене захоплює ставленням Миколи Михайловича до пацієнтів. Лікар бачив у своєму пацієнтові рідну людину.
Отже, я б хотiла присвятити своє життя здоров`ю людей, тобто стати лiкарем. Життя — це найбільше диво й найдорожчий скарб, котрий треба оберігати. Помилку математика, продавця, кравця виправити можна, але необережність лікаря — ніколи. Бути медиком — важка місія, до якої треба підходити дуже серйозно. Справа лікаря завжди матиме повагу й вдячність від людей. Нехай в нашій країні це не дуже високооплачувана робота, але здоров`я людей має бути на першому плані
не за что
Объяснение:
Классификация форм управленческой деятельности может проводиться по различным основаниям. Наиболее рас и обоснованным является их деление на правовые и неправовые.
Различия между ними, как правило, проводятся по характеру вызываемых ими последствий.
Правовые формы государственного управления всегда влекут за собой чётко выраженные юридические последствия (возникновение, изменение или прекращение административных правовых отношений между субъектом и объектом управления).
К числу правовых форм относятся:
1) принятие нормативных актов;
2) издание индивидуальных (административных) актов;
3) заключение договоров;
4) совершение других юридически значимых действий (выдача водительских удостоверений, паспортов, разрешение на хранение и ношение огнестрельного гражданского оружия и т.п.).
5) осуществление организационных действий;
6) выполнение материально-технических (организационно-технических) операций.
Исполнительная власть с учётом её особенностей реализуется только её субъектами (а не аппаратными подразделениями совещательного, подготовительного и иного вс типа) и только в правовых формах.
Относительно организационно-технических или материально-технических операций (действий) следует иметь в виду, что последние вообще не могут рассматриваться в качестве форм управленческой деятельности. Их роль исключительно вс делопроизводство, экспедиция, транспорт, охрана и т.п.), а форма выражения – неправовая. Реализацию исполнительной власти они, конечно, не выражают; осуществляют их не управленческие работники, а обслуживающий персонал. Но в целом они не могут быть исключены из перечня форм управленческой деятельности, т.е. понятия, более широкого по своему смыслу, чем собственно реализация исполнительной власти.
Неправовые формы государственного управления не требуют полного и строгого, определённого законом юридического оформления, не связаны с совершением юридически значимых действий и не влекут юридических последствий.
Их видами выступают:
1) осуществление организационных действий;
2) осуществление аналитических действий;
3) осуществление обеспечительных действий и т.п.;
4) выполнение материально-технических операций.
Внутриаппаратные действия либо предшествуют реализации исполнительной власти, либо являются следствием, вытекающим из процесса такой реализации, либо, наконец, служат одним из вариантов этой реализации в пределах компетенции определённого должностного лица.
Все они могут быть как правовыми, так и неправовыми.
Таким образом, классификационный подход к формам управления подводит к выводу о наличии правовых либо неправовых форм. Реализация исполнительной власти возможна только в административно-правовой форме. Внутриорганизационная деятельность может быть выражена в обеих формах.
Правовые формы государственного управления можно классифицировать по следующим основаниям:
1) по содержанию:
- правотворческая – выработка правовых норм, изменение, отмена;
- правоприменительная – это установление фактических обстоятельств дела, выбор, нормы права,. принятие по делу решения, исполнение акта применения права;
2) по целенаправленности:
- внутриуправленческая деятельность;
- внешнеуправленческая деятельность;
3) по выражения:
-словесные (письменные и устные);
- конклюдентные (жесты, сигналы, движения, знаки);
4) по объёму:
- общеобязательные;
- адресованные конкретным объектам;
5) по условиям применения:
- нормальная общественная жизнь;
- реакция на негативные явления в сфере государственного управления (охранительные);
6) по особенностям объекта управляющего воздействия:
- государственные;
- кооперативные;
- акционерные;
- коммерческие;
- частные и т.д.;
7) по степени юридического выражения:
- основные (издание правовых актов);
- и базирующиеся на них - регистрационные, разрешительные, надзорные, пресекательные, обеспечительные; лицензирование и т.д.
8) по юридическому содержанию:
- предписывающие, запретительные, дозволительные.
Существуют и иные критерии классификации форм управления.
Таким образом, форма управления – это внешне выраженное действие исполнительного органа (должностного лица), осуществляемое в рамках его компетенции и вызывающее определённые последствия.
Главенствующая роль в системе административно-правовых форм отводится правовым актам управления
У кожної людини з самого дитинства є мрія обрати професію, яка буде улюбленою протягом усього життя. Ще з давніх-давен відомий український філософ Григорій Савович Сковорода пропагував сродну працю. Мислитель був упевнений, що кожному слід мати роботу за покликанням — тоді вона приноситиме лише розвиток і насолоду. Звичайно, є безліч різних професій. У дійсно потрібну, важливу, важку спеціальність треба вкладати багато сил, знань та часу. Моя улюблена професія — лікар. На мою думку, це дуже потрібна людям робота, котра особисто в мене викликає лише повагу й захват.
Лікар — гуманна професія. Лише відчайдушна, смілива, мужня, розумна людина зможе обрати таку роботу. Працювати в лікарні дуже складно. Нести відповідальність за життя інших, не боятися складнощів, швидко вирішувати проблеми, діяти — усе це нелегка робота. Справжній лікар має бути професіоналом своєї справи. Основний його принцип: «Не нашкодити!» Саме стійкий лікар буде триматися, не здаватися до останнього, боротися за життя пацієнта. Треба мати величезну базу знань, щоб мати право втручатися в стан здоров`я людини. Лікар ототожнюється з психологом. Уміти зрозуміти, підтримати й усе пояснити пацієнту — справа професіонала. Слід не лише до пацієнту, а й зберегти всю інформацію про нього, це має назву «лікарська таємниця». Для людей цієї професії дуже важливою є самопожертва. Лікар повинен бути готовим до в будь-який час, обставини чи погоду.
Лікар — найважливіша професія. Свою думку я можу аргументувати тим, що саме ці люди допомагають іншим у війни чи епідемії страшних хвороб. Лише завдяки лікарям під час важких ситуацій виживають сотні й тисячі людей. Під час війни, наприклад, медики жертвують навіть власним життям заради солдат. Вони готові працювати вдень і вночі заради того, щоб врятувати життя захисників країни. Це історичний факт, що саме завдяки лікарям протягом Другої світової війни врятовано багато солдат. Величезна кількість медиків жертвували собою заради поранених. Усі санітари та медсестри виносили на своїх плечах поранених з поля битв. Де ллється кров, страждають і гинуть люди, там першу до дають лише фахівці медичної справи.
Не можу не згадати видатного українського ученого в галузі медицини, лікаря Миколу Михайловича Амосова. Я була в захваті, коли ознайомилася з хірургічною діяльністю цього медика. Виявляється, Амосов провів більше ніж двадцять тисяч операцій, врятував сотні тисяч пацієнтів. Також він створив та очолив інститут серцево-судинної хірургії. Цей лікар викликає лише повагу до себе. Микола Михайлович одним із перших у Радянському Союзі наважився зробити надважку операцію з пересадки серця, завдяки його роботі в лікарську справу було введено протезування клапанів серця. Мене захоплює ставленням Миколи Михайловича до пацієнтів. Лікар бачив у своєму пацієнтові рідну людину.
Отже, я б хотiла присвятити своє життя здоров`ю людей, тобто стати лiкарем. Життя — це найбільше диво й найдорожчий скарб, котрий треба оберігати. Помилку математика, продавця, кравця виправити можна, але необережність лікаря — ніколи. Бути медиком — важка місія, до якої треба підходити дуже серйозно. Справа лікаря завжди матиме повагу й вдячність від людей. Нехай в нашій країні це не дуже високооплачувана робота, але здоров`я людей має бути на першому плані