У часи Античності, коли краса стала вищим мірилом цінності твору художника, скульптура досягла незвичайного розквіту. Уже з VІІ ст. до н.е. тут з’являється монументальна скульптура. Статуї виливали з бронзи та вирізали з каменю. Виразність скульптур посилювали розписом та інкрустацією – вставками з іншого кольору. Очі робили, наприклад, з кольорових камінчиків. Грецькі скульптори оспівували прекрасне тіло людини. Тому грецьке мистецтво називають гуманістичним. Тут і богів зображували у вигляді красивих людей. Це прагнення ідеального образу пояснює велику кількість оголених зображень. Ними підкреслюється гармонія людського тіла, якого нічого соромитися.
Найдавніші скульптори зображували людину на повний зріст, з опущеними руками і однією трохи попереду іншої. Протягом наступних століть майстри намагатимуться передати у нерухомій скульптурі гнучкість та рухливість тіла.Найвищого розквіту грецька скульптура сягнула, як і мистецтво загалом, у V ст. до н.е. У ній втілено образ ідеального громадянина – захисника батьківщини, спортсмена. Є також скульптурні портрети знаменитих людей. Грецькі скульптори були великими майстрами в зображенні тіла людини в русі, спокої, відтворювали емоції – біль, радість, страх,тугу, тривогу тощо.Найбільше мене вразила Афіна Парфенос та Дискобол.Вона створена у хрисоелефантинній техніці, тобто із золота та слонової кістки. Близько однієї тони листкового карбованого золота вартістю 40 (або 44) аттичних талантів і слонова кістка вкривали дерев'яний остов статуї заввишки 13 метрів.
Дискобол - одна з найбільш прославлених статуй античності роботи скульптора Мирона. Він є першою класичною скульптурою, що зображує людину у русі. Переможець змагань із метання диска зображений у момент розмаху перед киданням. Тіло атлета представлено у повороті (стиль Figura serpentinata), що було надзвичайно складним та водночас сміливим прийомом.
В 1841 году Е. Керн забеременела. Начавшийся незадолго до этого бракоразводный процесс Глинки с женой, уличённой в тайном венчании с корнетом Николаем Васильчиковым (1816—1847), племянником крупного сановника Иллариона Васильчикова[10][неавторитетный источник?], давал Екатерине надежду стать женой композитора. Глинка также был уверен, что дело решится быстро и вскоре он сможет жениться на Керн. Но судебный процесс затянулся. Керн постоянно требовала от Глинки решительных действий. Он дал ей значительную сумму на аборт[11], хотя очень переживал по поводу случившегося. Чтобы сохранить всё в тайне и избежать скандала в обществе, мать увезла дочь в Лубны на Украину «для перемены климата».
Михаил Иванович Глинка. Портрет Степанова П. А. 1842
В 1842 года Керн вернулась в С-Петербург. Глинка, ещё не получивший развода с прежней женой, часто виделся с ней, однако как он признается в своих записках: «…уж не было прежней поэзии и прежнего увлечения». Летом 1844 года Глинка, покидая Санкт-Петербург, заехал к Е. Керн и простился с ней. После этого их отношения практически прекратились. Столь желанный развод Глинка получил лишь в 1846 году[10], но связывать себя узами брака побоялся и прожил остаток жизни холостяком.
1844—1857 Править
Тяжело переживая критику своей новой оперы, Михаил Иванович в середине 1844 года предпринял новое длительное заграничное путешествие. На этот раз он поехал во Францию, а затем в Испанию. В Париже Глинка познакомился с французским композитором Гектором Берлиозом, который (позже) стал почитателем его таланта. Весной 1845 года Берлиоз исполнил на своем концерте произведения Глинки: лезгинку из «Руслана и Людмилы» и арию Антониды из «Ивана Сусанина». Успех этих произведений навёл Глинку на мысль дать в Париже благотворительный концерт из своих сочинений. 10 апреля 1845 года большой концерт русского композитора с успехом в концертном зале Герца на улице Победы в Париже.
Глинка М. И. Париж. 12 мая 1845 г.
13 мая 1845 года Глинка отправился в Испанию, где изучал традиционную культуру, нравы, язык испанского народа, записывал испанские фольклорные мелодии. Творческим результатом этой поездки явились две симфонические увертюры, написанные на испанские народные темы. Осенью 1845 года Глинка закончил увертюру «Арагонская хота», а в 1848 году, уже по возвращении в Россию, — «Воспоминание о летней ночи в Мадриде»[12].
У часи Античності, коли краса стала вищим мірилом цінності твору художника, скульптура досягла незвичайного розквіту. Уже з VІІ ст. до н.е. тут з’являється монументальна скульптура. Статуї виливали з бронзи та вирізали з каменю. Виразність скульптур посилювали розписом та інкрустацією – вставками з іншого кольору. Очі робили, наприклад, з кольорових камінчиків. Грецькі скульптори оспівували прекрасне тіло людини. Тому грецьке мистецтво називають гуманістичним. Тут і богів зображували у вигляді красивих людей. Це прагнення ідеального образу пояснює велику кількість оголених зображень. Ними підкреслюється гармонія людського тіла, якого нічого соромитися.
Найдавніші скульптори зображували людину на повний зріст, з опущеними руками і однією трохи попереду іншої. Протягом наступних століть майстри намагатимуться передати у нерухомій скульптурі гнучкість та рухливість тіла.Найвищого розквіту грецька скульптура сягнула, як і мистецтво загалом, у V ст. до н.е. У ній втілено образ ідеального громадянина – захисника батьківщини, спортсмена. Є також скульптурні портрети знаменитих людей. Грецькі скульптори були великими майстрами в зображенні тіла людини в русі, спокої, відтворювали емоції – біль, радість, страх,тугу, тривогу тощо.Найбільше мене вразила Афіна Парфенос та Дискобол.Вона створена у хрисоелефантинній техніці, тобто із золота та слонової кістки. Близько однієї тони листкового карбованого золота вартістю 40 (або 44) аттичних талантів і слонова кістка вкривали дерев'яний остов статуї заввишки 13 метрів.
Дискобол - одна з найбільш прославлених статуй античності роботи скульптора Мирона. Він є першою класичною скульптурою, що зображує людину у русі. Переможець змагань із метання диска зображений у момент розмаху перед киданням. Тіло атлета представлено у повороті (стиль Figura serpentinata), що було надзвичайно складним та водночас сміливим прийомом.
В 1841 году Е. Керн забеременела. Начавшийся незадолго до этого бракоразводный процесс Глинки с женой, уличённой в тайном венчании с корнетом Николаем Васильчиковым (1816—1847), племянником крупного сановника Иллариона Васильчикова[10][неавторитетный источник?], давал Екатерине надежду стать женой композитора. Глинка также был уверен, что дело решится быстро и вскоре он сможет жениться на Керн. Но судебный процесс затянулся. Керн постоянно требовала от Глинки решительных действий. Он дал ей значительную сумму на аборт[11], хотя очень переживал по поводу случившегося. Чтобы сохранить всё в тайне и избежать скандала в обществе, мать увезла дочь в Лубны на Украину «для перемены климата».
Михаил Иванович Глинка. Портрет Степанова П. А. 1842
В 1842 года Керн вернулась в С-Петербург. Глинка, ещё не получивший развода с прежней женой, часто виделся с ней, однако как он признается в своих записках: «…уж не было прежней поэзии и прежнего увлечения». Летом 1844 года Глинка, покидая Санкт-Петербург, заехал к Е. Керн и простился с ней. После этого их отношения практически прекратились. Столь желанный развод Глинка получил лишь в 1846 году[10], но связывать себя узами брака побоялся и прожил остаток жизни холостяком.
1844—1857 Править
Тяжело переживая критику своей новой оперы, Михаил Иванович в середине 1844 года предпринял новое длительное заграничное путешествие. На этот раз он поехал во Францию, а затем в Испанию. В Париже Глинка познакомился с французским композитором Гектором Берлиозом, который (позже) стал почитателем его таланта. Весной 1845 года Берлиоз исполнил на своем концерте произведения Глинки: лезгинку из «Руслана и Людмилы» и арию Антониды из «Ивана Сусанина». Успех этих произведений навёл Глинку на мысль дать в Париже благотворительный концерт из своих сочинений. 10 апреля 1845 года большой концерт русского композитора с успехом в концертном зале Герца на улице Победы в Париже.
Глинка М. И. Париж. 12 мая 1845 г.
13 мая 1845 года Глинка отправился в Испанию, где изучал традиционную культуру, нравы, язык испанского народа, записывал испанские фольклорные мелодии. Творческим результатом этой поездки явились две симфонические увертюры, написанные на испанские народные темы. Осенью 1845 года Глинка закончил увертюру «Арагонская хота», а в 1848 году, уже по возвращении в Россию, — «Воспоминание о летней ночи в Мадриде»[12].