Сделать 8 примеров классика в современной обработке ( например: классика бетховен, название времена года, современная обработка иванов, название времена года)
1. 1786 - Женитьба Фигаро (Le nozze di Figaro). Опера Вольфганга Амадея Моцарта "Женитьба Фигаро". Несмотря на распространенность мнения, что на создание «Женитьбы Фигаро» по мотивам одноименной пьесы Бомарше Моцарта вдохновил успех «Севильского цирюльника» Паизиелло, это не является правдой в полной мере.
2. Опера известного композитора Вольфганга Амадея Моцарта «Свадьба Фигаро», краткое содержание которой расскажет об одном дне из жизни главных героев, написана по мотивам пьесы Бомарше «Безумный день или Женитьба Фигаро»
3. Пьер Огюстен Карон де Бомарше
4. ответить не могу(
5. ГРАФ АЛЬМАВИВА (баритон) ФИГАРО, его камердинер (баритон) ГРАФИНЯ АЛЬМАВИВА (Розина) (сопрано) СЮЗАННА, ее горничная и невеста Фигаро (сопрано) Д-Р БАРТОЛО (бас) МАРЦЕЛИНА, его ключница (сопрано) КЕРУБИНО, паж (меццо-сопрано) ДОН БАЗИЛИО, учитель пения (тенор) АНТОНИО, садовник (бас) БАРБАРИНА, его дочь (сопрано) ДОН КУРЦИО, судья (тенор).
6. Кот из"Приключений Буратино"
7. Небольшая лирическая оперная ария. Произошла от каваты. С конца XVIII века часто - выходная ария в опере.
8. АРИЯ, -и, ж. Партия для голоса (в опере, оперетте, оратории иликантате), а также самостоятельная вокальная или инструментальная пьеса.
Поліфо́нія (від грец. poly — багато і phone — звук) — вид багатоголосся, у якому окремі мелодії, або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток, зберігаючи рівноправність голосів та незбігання в різних голосах каденцій, цезур, кульмінацій, акцентів та ін.
Поліфонію поділяють на:
Підголоскову поліфонію, при якій разом з основною мелодією звучать її підголоски, тобто її варіанти.
Імітаційну поліфонію, при якій основна тема звучить спочатку в одному голосі, а потім, можливо, зі змінами, з'являється в інших голосах (при цьому основних тем може бути декілька). Форма, в якій тема повторюється без змін, називається каноном. Найрозвиненішої форми імітаційної поліфонії досягається в фугах.
Контрастно-тематичну поліфонію (або полімелодизм), при якій одночасно звучать різні мелодії.
Збереглися зразки європейської поліфонічної музики IX століття - органуми. У XIII - XIV століттях поліфонія найяскравіше проявилася в мотеті. У XV-XVI століттях поліфонія стає нормою для всієї європейської музики, як церковної (багатоголосної), так і світської. Найвищого розквіту поліфонічна музика досягла у творчості Генделя і Й.С. Баха в XVII-XVIII століттях (особливо в жанрі фуги). Після Й.С. Баха розквіт гомофонного складу витісняє поліфонічне письмо, і наступний підйом інтересу до поліфонії починається тільки в другій половині XIX століття. Імітаційна поліфонія, що орієнтується на Баха і Генделя, часто використовувалася композиторами XX століття (Гіндеміт, Шостакович, Стравінський та ін.)
Поліфонією також називають навчальну дисципліну, що вивчає закономірності поліфонії.
1. 1786 - Женитьба Фигаро (Le nozze di Figaro). Опера Вольфганга Амадея Моцарта "Женитьба Фигаро". Несмотря на распространенность мнения, что на создание «Женитьбы Фигаро» по мотивам одноименной пьесы Бомарше Моцарта вдохновил успех «Севильского цирюльника» Паизиелло, это не является правдой в полной мере.
2. Опера известного композитора Вольфганга Амадея Моцарта «Свадьба Фигаро», краткое содержание которой расскажет об одном дне из жизни главных героев, написана по мотивам пьесы Бомарше «Безумный день или Женитьба Фигаро»
3. Пьер Огюстен Карон де Бомарше
4. ответить не могу(5. ГРАФ АЛЬМАВИВА (баритон) ФИГАРО, его камердинер (баритон) ГРАФИНЯ АЛЬМАВИВА (Розина) (сопрано) СЮЗАННА, ее горничная и невеста Фигаро (сопрано) Д-Р БАРТОЛО (бас) МАРЦЕЛИНА, его ключница (сопрано) КЕРУБИНО, паж (меццо-сопрано) ДОН БАЗИЛИО, учитель пения (тенор) АНТОНИО, садовник (бас) БАРБАРИНА, его дочь (сопрано) ДОН КУРЦИО, судья (тенор).
6. Кот из"Приключений Буратино"
7. Небольшая лирическая оперная ария. Произошла от каваты. С конца XVIII века часто - выходная ария в опере.
8. АРИЯ, -и, ж. Партия для голоса (в опере, оперетте, оратории иликантате), а также самостоятельная вокальная или инструментальная пьеса.
Поліфо́нія (від грец. poly — багато і phone — звук) — вид багатоголосся, у якому окремі мелодії, або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток, зберігаючи рівноправність голосів та незбігання в різних голосах каденцій, цезур, кульмінацій, акцентів та ін.
Поліфонію поділяють на:
Підголоскову поліфонію, при якій разом з основною мелодією звучать її підголоски, тобто її варіанти.
Імітаційну поліфонію, при якій основна тема звучить спочатку в одному голосі, а потім, можливо, зі змінами, з'являється в інших голосах (при цьому основних тем може бути декілька). Форма, в якій тема повторюється без змін, називається каноном. Найрозвиненішої форми імітаційної поліфонії досягається в фугах.
Контрастно-тематичну поліфонію (або полімелодизм), при якій одночасно звучать різні мелодії.
Збереглися зразки європейської поліфонічної музики IX століття - органуми. У XIII - XIV століттях поліфонія найяскравіше проявилася в мотеті. У XV-XVI століттях поліфонія стає нормою для всієї європейської музики, як церковної (багатоголосної), так і світської. Найвищого розквіту поліфонічна музика досягла у творчості Генделя і Й.С. Баха в XVII-XVIII століттях (особливо в жанрі фуги). Після Й.С. Баха розквіт гомофонного складу витісняє поліфонічне письмо, і наступний підйом інтересу до поліфонії починається тільки в другій половині XIX століття. Імітаційна поліфонія, що орієнтується на Баха і Генделя, часто використовувалася композиторами XX століття (Гіндеміт, Шостакович, Стравінський та ін.)
Поліфонією також називають навчальну дисципліну, що вивчає закономірності поліфонії.
Объяснение: