В опері А. Бородіна «Князь Iгор», Ярославна всі свої переживання про майбутнє благополуччя всього народу землі російської, і особливо щодо життєвої безпеки свого чоловіка та сина, а також іхніх дружинників у таборі ворожих половців — передає мистецтвом співу, музикою та словом. У балеті Тишщенка, весь біль і почуття, спричинені трагічною розлукою, передаються без слів — за до хореографічного мистецтва, пластичних рухів тіла та мови жестів Ярославни, що плаче. Тобто «Плач Ярославни» в опері — це вокальне соло, а в балеті — танцювальне.
Він показаний з різних сторін: з одного боку, половці – жорстокі загарбники, які живуть за рахунок грабунку та розбою; а з іншого – це відважні воїни, щирі, великодушні й благородні. Саме таким постає в опері хан Кончак. Однією з найяскравіших сторінок музики О.Бородіна є «Половецькі пісні й танці» з другої дії. Тут і жіноча грація, витончена експресія, стримана пристрасть, які змінюють чоловіча енергія, стихійний темперамент, вольовий порив. В опері відсутні цитати народних мелодій. Проте творчо узагальнені стильові риси східних національних культур, зокрема Середньої Азії та Закавказзя.