В 1972 году Щедрин написал полифонический цикл «25 прелюдий», в котором использовал почти все существующие полифонические формы. Таким образом, он возродил идею «Хорошо темперированного клавира» Баха, который состоит из полифонических пьес во всех тональностях. Но в отличие от Баха, Щедрин создал свой цикл с применением очень сложной техники полифонического языка.
В 1983 году, к 300-летию Баха, Щедрин написал «Музыкальное приношение» для органа, 3-х флейт, 3-х тромбонов, 3-х фаготов, которое исполняется около двух часов. Название этого опуса Щедрин заимствовал из полифонического цикла Баха.
Поліфо́нія (від грец. poly — багато і phone — звук) — вид багатоголосся, у якому окремі мелодії, або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток, зберігаючи рівноправність голосів та незбігання в різних голосах каденцій, цезур, кульмінацій, акцентів та ін.
Поліфонію поділяють на:
Підголоскову поліфонію, при якій разом з основною мелодією звучать її підголоски, тобто її варіанти.
Імітаційну поліфонію, при якій основна тема звучить спочатку в одному голосі, а потім, можливо, зі змінами, з'являється в інших голосах (при цьому основних тем може бути декілька). Форма, в якій тема повторюється без змін, називається каноном. Найрозвиненішої форми імітаційної поліфонії досягається в фугах.
Контрастно-тематичну поліфонію (або полімелодизм), при якій одночасно звучать різні мелодії.
Збереглися зразки європейської поліфонічної музики IX століття - органуми. У XIII - XIV століттях поліфонія найяскравіше проявилася в мотеті. У XV-XVI століттях поліфонія стає нормою для всієї європейської музики, як церковної (багатоголосної), так і світської. Найвищого розквіту поліфонічна музика досягла у творчості Генделя і Й.С. Баха в XVII-XVIII століттях (особливо в жанрі фуги). Після Й.С. Баха розквіт гомофонного складу витісняє поліфонічне письмо, і наступний підйом інтересу до поліфонії починається тільки в другій половині XIX століття. Імітаційна поліфонія, що орієнтується на Баха і Генделя, часто використовувалася композиторами XX століття (Гіндеміт, Шостакович, Стравінський та ін.)
Поліфонією також називають навчальну дисципліну, що вивчає закономірності поліфонії.
Відповідь:
В 1972 году Щедрин написал полифонический цикл «25 прелюдий», в котором использовал почти все существующие полифонические формы. Таким образом, он возродил идею «Хорошо темперированного клавира» Баха, который состоит из полифонических пьес во всех тональностях. Но в отличие от Баха, Щедрин создал свой цикл с применением очень сложной техники полифонического языка.
В 1983 году, к 300-летию Баха, Щедрин написал «Музыкальное приношение» для органа, 3-х флейт, 3-х тромбонов, 3-х фаготов, которое исполняется около двух часов. Название этого опуса Щедрин заимствовал из полифонического цикла Баха.
Пояснення:
Поліфо́нія (від грец. poly — багато і phone — звук) — вид багатоголосся, у якому окремі мелодії, або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток, зберігаючи рівноправність голосів та незбігання в різних голосах каденцій, цезур, кульмінацій, акцентів та ін.
Поліфонію поділяють на:
Підголоскову поліфонію, при якій разом з основною мелодією звучать її підголоски, тобто її варіанти.
Імітаційну поліфонію, при якій основна тема звучить спочатку в одному голосі, а потім, можливо, зі змінами, з'являється в інших голосах (при цьому основних тем може бути декілька). Форма, в якій тема повторюється без змін, називається каноном. Найрозвиненішої форми імітаційної поліфонії досягається в фугах.
Контрастно-тематичну поліфонію (або полімелодизм), при якій одночасно звучать різні мелодії.
Збереглися зразки європейської поліфонічної музики IX століття - органуми. У XIII - XIV століттях поліфонія найяскравіше проявилася в мотеті. У XV-XVI століттях поліфонія стає нормою для всієї європейської музики, як церковної (багатоголосної), так і світської. Найвищого розквіту поліфонічна музика досягла у творчості Генделя і Й.С. Баха в XVII-XVIII століттях (особливо в жанрі фуги). Після Й.С. Баха розквіт гомофонного складу витісняє поліфонічне письмо, і наступний підйом інтересу до поліфонії починається тільки в другій половині XIX століття. Імітаційна поліфонія, що орієнтується на Баха і Генделя, часто використовувалася композиторами XX століття (Гіндеміт, Шостакович, Стравінський та ін.)
Поліфонією також називають навчальну дисципліну, що вивчає закономірності поліфонії.
Объяснение: