В українській народній музиці велику роль відіграють ударні та шумові інструменти, виникнення яких сягає своїм корінням у сиву давнину. Різноманітні брязкальця, пустотілі раковини, калатальця — все це використовувалося для подачі сигналів, а пізніше — для ритмічної організації музики. Цю ж функцію виконували часто і такі речі побутового вжитку, як деркач, било, калатало, що були невід'ємними супутниками сторожів. В народній музиці, що супроводжувала ігри, весілля, календарні, релігійні свята та обряди, широко використовувалися такі предмети побутового вжитку, як ложки, рубель з качалкою. Можна зустріти народні кастаньєти, зроблені з двох дерев'яних спарених ложок. На них музикант відбиває різноманітні ритмічні малюнки, імітує цокіт кінських копит.Найпоширенішим ударним інструментом у народній музиці є бубон (решітка). Легкий дерев'яний обідок, обтягнутий з одного боку шкірою, — це найпростіша конструкція бубна, що був відомий в Україні ще за часів Київської Русі. Сучасні матеріали, металеві дзвіночки, тарілочки, гарне оздоблення змінили вигляд бубна, що завжди супроводжував танцювальну музику, входив до складу полкової музики війська Запорізького.Із західних областей України в інші регіони республіки прийшов екзотичний ударний інструмент, що за специфічне забарвлення звуку зветься бугай. У невеликій конусоподібній діжечці верхній отвір обтягнуто шкірою. До неї в центрі прикріплено пучок конячого волосся. Музикант зволоженими у квасі руками сіпає за волосся і видобуває найстійкіші звуки акорду Ймовірно першим барабаном був порожній стовбур дерева, на який натягали шкіру рептилій або риб. Пізніше стали використатися шкіри тварин, убитих на полюванні, з'явилися перші ціпки. Для прикріплення шкіри до корпуса застосовувалося кілька різних методів: цвяхи, клей, заклепки, шнур навколо корпуса й т.п.Прообраз малого барабана швидше за все прийшов в Іспанію від арабів і спочатку був сугубо фольклорним інструментом. Спочатку звук з барабана видобували руками, а пізніше стали використати ціпки округлої форми. Настроювання барабана здійснювалося шляхом стягування мембран жилами, мотузками й пізніше за до металевих натяжних кріплень, які натягали або послабляли мембрани, і завдяки цьому звук барабана змінював свій тон. У різні часи й у різних народів були зовсім не схожі один на одного інструменти. Біля 14-го століття він починає використатися у військах. Тоді ж з'являються жильні струни, натягнуті уздовж поверхні нижньої шкіри. Старший брат малого барабана — теноровий барабан — також використався в армії як зі струнами, так і без.
Бетховен Людвиг ван (1770—1827), немецкий композитор.
Родился в Бонне в семье музыкантов. Первым учителем музыки стал для Бетховена отец, чей вспыльчивый и грубый характер почти полностью отвратил мальчика от занятий.
Гораздо больше ему дали уроки придворного капельмейстера (руководитель капеллы) К. Г. Нефе.
В 1785 г. Бетховен был назначен на должность органиста курфюрстской капеллы. В 1792 Г. по распоряжению курфюрста (правителя) Макса Франца II он уехал в Вену для совершенствования своего мастерства. Музыкант занимался у И. Шенка и Й. Гайдна, а после отъезда Гайдна в Англию в 1794 г. — у А. Сальери и И. Г. Альбрехтсбергера.
Наиболее значительные сочинения, созданные Бетховеном к середине 80-х гг. XVIII в.: фортепианные сонаты № 8 («Патетическая») и № 14 («Лунная»; название дано уже после смерти автора), оратория «Христос на Елеонской горе» (1802— 1803 гг.), «Крейцерова соната» для скрипки и фортепиано (1803 г.), Третья («Героическая») симфония (1804 г.; сначала автор хотел посвятить это произведение Наполеону I, но, когда тот провозгласил себя императором, снял посвящение), опера «Фиделио» (1805 г., поставлена в Вене).
В 1809 г. эрцгерцог Рудольф, князь Лобковиц и граф Кинский предложили Бетховену остаться работать и концертировать в Вене. С тех пор он постоянно жил в этом городе. Его выступления проходили с неизменным успехом; в 1814 г. композитор достиг пика своей славы. Но жизнь его омрачалась прогрессирующей глухотой, впервые давшей о себе знать ещё в 1797 г. Болезнь заставила полностью отказаться от концертной деятельности.
Однако, даже полностью потеряв слух, Бетховен продолжал писать музыку. В последние годы жизни он создал пять фортепианных сонат (всего их 32), пять струнных квартетов и др.
Своеобразным синтезом и вершиной всего творчества Бетховена явилась Девятая симфония (1823 г.) с хором в финале на слова оды Ф. Шиллера «К радости». Это произведение он писал, уже будучи тяжело больным, мучимый одиночеством и разочарованием в людях.
основной темой творчества Бетховена можно назвать идею героической борьбы за свободу, созвучную революционной эпохе. Вместе с тем его музыка передаёт и тончайшие лирические переживания.
В народній музиці, що супроводжувала ігри, весілля, календарні, релігійні свята та обряди, широко використовувалися такі предмети побутового вжитку, як ложки, рубель з качалкою. Можна зустріти народні кастаньєти, зроблені з двох дерев'яних спарених ложок. На них музикант відбиває різноманітні ритмічні малюнки, імітує цокіт кінських копит.Найпоширенішим ударним інструментом у народній музиці є бубон (решітка). Легкий дерев'яний обідок, обтягнутий з одного боку шкірою, — це найпростіша конструкція бубна, що був відомий в Україні ще за часів Київської Русі. Сучасні матеріали, металеві дзвіночки, тарілочки, гарне оздоблення змінили вигляд бубна, що завжди супроводжував танцювальну музику, входив до складу полкової музики війська Запорізького.Із західних областей України в інші регіони республіки прийшов екзотичний ударний інструмент, що за специфічне забарвлення звуку зветься бугай. У невеликій конусоподібній діжечці верхній отвір обтягнуто шкірою. До неї в центрі прикріплено пучок конячого волосся. Музикант зволоженими у квасі руками сіпає за волосся і видобуває найстійкіші звуки акорду Ймовірно першим барабаном був порожній стовбур дерева, на який натягали шкіру рептилій або риб. Пізніше стали використатися шкіри тварин, убитих на полюванні, з'явилися перші ціпки. Для прикріплення шкіри до корпуса застосовувалося кілька різних методів: цвяхи, клей, заклепки, шнур навколо корпуса й т.п.Прообраз малого барабана швидше за все прийшов в Іспанію від арабів і спочатку був сугубо фольклорним інструментом. Спочатку звук з барабана видобували руками, а пізніше стали використати ціпки округлої форми. Настроювання барабана здійснювалося шляхом стягування мембран жилами, мотузками й пізніше за до металевих натяжних кріплень, які натягали або послабляли мембрани, і завдяки цьому звук барабана змінював свій тон. У різні часи й у різних народів були зовсім не схожі один на одного інструменти. Біля 14-го століття він починає використатися у військах. Тоді ж з'являються жильні струни, натягнуті уздовж поверхні нижньої шкіри. Старший брат малого барабана — теноровий барабан — також використався в армії як зі струнами, так і без.
Бетховен Людвиг ван (1770—1827), немецкий композитор.
Родился в Бонне в семье музыкантов. Первым учителем музыки стал для Бетховена отец, чей вспыльчивый и грубый характер почти полностью отвратил мальчика от занятий.
Гораздо больше ему дали уроки придворного капельмейстера (руководитель капеллы) К. Г. Нефе.
В 1785 г. Бетховен был назначен на должность органиста курфюрстской капеллы. В 1792 Г. по распоряжению курфюрста (правителя) Макса Франца II он уехал в Вену для совершенствования своего мастерства. Музыкант занимался у И. Шенка и Й. Гайдна, а после отъезда Гайдна в Англию в 1794 г. — у А. Сальери и И. Г. Альбрехтсбергера.
Наиболее значительные сочинения, созданные Бетховеном к середине 80-х гг. XVIII в.: фортепианные сонаты № 8 («Патетическая») и № 14 («Лунная»; название дано уже после смерти автора), оратория «Христос на Елеонской горе» (1802— 1803 гг.), «Крейцерова соната» для скрипки и фортепиано (1803 г.), Третья («Героическая») симфония (1804 г.; сначала автор хотел посвятить это произведение Наполеону I, но, когда тот провозгласил себя императором, снял посвящение), опера «Фиделио» (1805 г., поставлена в Вене).
В 1809 г. эрцгерцог Рудольф, князь Лобковиц и граф Кинский предложили Бетховену остаться работать и концертировать в Вене. С тех пор он постоянно жил в этом городе. Его выступления проходили с неизменным успехом; в 1814 г. композитор достиг пика своей славы. Но жизнь его омрачалась прогрессирующей глухотой, впервые давшей о себе знать ещё в 1797 г. Болезнь заставила полностью отказаться от концертной деятельности.
Однако, даже полностью потеряв слух, Бетховен продолжал писать музыку. В последние годы жизни он создал пять фортепианных сонат (всего их 32), пять струнных квартетов и др.
Своеобразным синтезом и вершиной всего творчества Бетховена явилась Девятая симфония (1823 г.) с хором в финале на слова оды Ф. Шиллера «К радости». Это произведение он писал, уже будучи тяжело больным, мучимый одиночеством и разочарованием в людях.
основной темой творчества Бетховена можно назвать идею героической борьбы за свободу, созвучную революционной эпохе. Вместе с тем его музыка передаёт и тончайшие лирические переживания.
Скончался в Вене 26 марта 1827 г.