Наро́дний хор — особливий тип хору, що відрізняється від академічних (в тому числі самодіяльних) та церковних хорів манерою співу. Особливістю цієї манери є спів на горлі, завдяки якому досягається особливий, відкритий і яскравий тембр звуку. Найбільшої характерності цей тембр досягає в жіночих партіях при звучанні на Forte. В той же час, будучи організованими колективами з певними традиціями професійної музичної культури, народні хори (в тому числі самодіяльні) відрізняються від фольклорних форм пісенної творчості.
Перший професійний народний хор на теренах сучасної України заснував 1917-го року Кирило Стеценко. Згодом був створений народний хор Г. Верьовки в 1943 р., (з 1965 — Заслужений академічний народний хор ім. Г. Верьовки, нині — Національний заслужений академічний народний хор України ім. Г. Верьовки). До репертуару хору увійшли обробки народних пісень, комуністичні пісні (автором багатьох із них був сам Г. Верьовка). Пізніше, також твори сучасних українських композиторів (напр. Фольк-опера-балет "Цвіт папороті" Є. Станковича).
Також значну роль в становленні народних хорів зіграв російський збирач та виконавець народних пісень Митрофан Єфимович Пятницький (1884-1927), який в 1910 р. організовує любительський хоровий колектив, до якого входили селяни Воронезької, Смоленської та Рязанської губерній. В репертуарі хору — селянські обрядові пісні — трудові, ігрові і т.п. В 1918 році хор Пятницького[ru] отирмує високу оцінку В.І.Леніна, який також наголосив на необхідності розширення його роботи. В 1980-х—2000-х роках із відродженням інтересу до глибинних пластів українського фольклору, творчість народних хорів піддається критиці з боку провідних українських фольклористів. Разом з тим, народні хори продовжують свою творчу діяльність, мистецтво "народного" співу вивчають в Інституті Мистецтв при Київському національному університеті культури і мистецтв та інших музичних навчальних закладах.
Перший професійний народний хор на теренах сучасної України заснував 1917-го року Кирило Стеценко. Згодом був створений народний хор Г. Верьовки в 1943 р., (з 1965 — Заслужений академічний народний хор ім. Г. Верьовки, нині — Національний заслужений академічний народний хор України ім. Г. Верьовки). До репертуару хору увійшли обробки народних пісень, комуністичні пісні (автором багатьох із них був сам Г. Верьовка). Пізніше, також твори сучасних українських композиторів (напр. Фольк-опера-балет "Цвіт папороті" Є. Станковича).
Також значну роль в становленні народних хорів зіграв російський збирач та виконавець народних пісень Митрофан Єфимович Пятницький (1884-1927), який в 1910 р. організовує любительський хоровий колектив, до якого входили селяни Воронезької, Смоленської та Рязанської губерній. В репертуарі хору — селянські обрядові пісні — трудові, ігрові і т.п. В 1918 році хор Пятницького[ru] отирмує високу оцінку В.І.Леніна, який також наголосив на необхідності розширення його роботи. В 1980-х—2000-х роках із відродженням інтересу до глибинних пластів українського фольклору, творчість народних хорів піддається критиці з боку провідних українських фольклористів. Разом з тим, народні хори продовжують свою творчу діяльність, мистецтво "народного" співу вивчають в Інституті Мистецтв при Київському національному університеті культури і мистецтв та інших музичних навчальних закладах.