Війна і мир... Ці дві теми в романі Толстого злилися воєдино. А самі поняття «війна» і «мир» суперечать одне одному. Адже що найжахливіше в людському житті — в одному й одразу в усіх людських життях? Війна. І найпрекрасніше в житті — мир. «Війна — найпротивніший людському єству стан», — говорить автор роману.
П’ятнадцятирічний Петя Ростов вирушає на війну. Хлопчик, улюбленець родини, вирішує, що не можна сидіти вдома, поки «Батьківщина в небезпеці». І от має настати фатальна година — перший у його житті бій. Бій, що виявиться для Петі останнім.
Що може відчувати в цю мить молода гаряча душа? Душа, повна романтичних, ніжних і піднесених почуттів, на краю загибелі?
Петі дуже хотілося виглядати вже загартованим, бравим бійцем, і він просить козака Лихачова нагострити йому шаблю.
Він ще не знає війни, не знає і не бачив ворогів. Він ще не вміє ненавидіти. Петя з великою сердечністю ставиться до полоненого французького барабанщика. Йому шкода цього хлопчика. Та хіба той винен, що зараз іде війна, ллється кров, гинуть люди! У ніч перед боєм, чекаючи, поки Лихачов нагострить йому шаблю, Петя засинає і чує «стрункий хор музики, який грав якийсь невідомий, урочистий солодкий гімн», прекрасна музика, вона зливається воєдино і розбивається на безліч голосів. Петя керує цілим оркестром. І так добре йому, так чудово. От тільки десь шабля: «вжиг, жиг...» І навіщо це? Такий прекрасний світ навколо. Але «з урочистим переможним маршем зливалася пісня... і вжиг, жиг, жиг... свистіла шабля».
Війна і мир... Вони злилися воєдино. Гімн прекрасному, мирному, чистому, світлому на краю загибелі, війни. Гімн життю на краю смерті. Ні, війна не потрібна. Завтра не стане Петі Ростова, прекрасного хлопчика, чудесної людини. Не буде ще багатьох життів. Як потрібен людям.
Війна і мир... Ці дві теми в романі Толстого злилися воєдино. А самі поняття «війна» і «мир» суперечать одне одному. Адже що найжахливіше в людському житті — в одному й одразу в усіх людських життях? Війна. І найпрекрасніше в житті — мир. «Війна — найпротивніший людському єству стан», — говорить автор роману.
П’ятнадцятирічний Петя Ростов вирушає на війну. Хлопчик, улюбленець родини, вирішує, що не можна сидіти вдома, поки «Батьківщина в небезпеці». І от має настати фатальна година — перший у його житті бій. Бій, що виявиться для Петі останнім.
Що може відчувати в цю мить молода гаряча душа? Душа, повна романтичних, ніжних і піднесених почуттів, на краю загибелі?
Петі дуже хотілося виглядати вже загартованим, бравим бійцем, і він просить козака Лихачова нагострити йому шаблю.
Він ще не знає війни, не знає і не бачив ворогів. Він ще не вміє ненавидіти. Петя з великою сердечністю ставиться до полоненого французького барабанщика. Йому шкода цього хлопчика. Та хіба той винен, що зараз іде війна, ллється кров, гинуть люди! У ніч перед боєм, чекаючи, поки Лихачов нагострить йому шаблю, Петя засинає і чує «стрункий хор музики, який грав якийсь невідомий, урочистий солодкий гімн», прекрасна музика, вона зливається воєдино і розбивається на безліч голосів. Петя керує цілим оркестром. І так добре йому, так чудово. От тільки десь шабля: «вжиг, жиг...» І навіщо це? Такий прекрасний світ навколо. Але «з урочистим переможним маршем зливалася пісня... і вжиг, жиг, жиг... свистіла шабля».
Війна і мир... Вони злилися воєдино. Гімн прекрасному, мирному, чистому, світлому на краю загибелі, війни. Гімн життю на краю смерті. Ні, війна не потрібна. Завтра не стане Петі Ростова, прекрасного хлопчика, чудесної людини. Не буде ще багатьох життів. Як потрібен людям.