Какие два из приведённых ниже высказываний соответствуют «Турангалиле-симфонии» О. Мессиана? Укажите один или несколько правильных вариантов ответа:
Огромную роль в создании главного музыкального образа симфонии композитор отводит ритму. В своём произведении он претворяет особенности древнеиндийской ритмики с её стремлением к свободной импровизационности. Во многом это достигается благодаря своеобразной игре длительностей. Они то увеличиваются, то уменьшаются, в результате чего ритмическое движение музыки непрерывно изменяется.
Название симфонии «Турангалила» имеет древнеиндийское происхождение.
Туранга (в переводе с санскрита) – бегущее время (бегущее как галоп коня); движение и ритм. Лила – игра творения, игра жизни и смерти, а также – любовь. Симфония «Турангалила», соответственно, – это песнь любви, гимн радости.
В симфонии О. Мессиана ярко слышна лирическая мелодическая линия, которую ведут скрипки и флейты.
Выдвигая на первый план сольную партию фортепиано, композитор все остальные группы инструментов оставляет без основных мелодических линий.
Важливий внесок в історію всієї духовної культури українського народу та її барокової літературно-філософської традиції зробив, зокрема, Григорій Савич Сковорода (1722—1794 pp.) — видатний український філософ, мислитель, гуманіст, просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Він народився у сім'ї малоземельного козака-підпомічника в с.Чорнухи на Лубенщині. Вищу освіту здобув у Києво-Могилянській академії, майже три роки був співаком придворної капели в Петербурзі, потім відвідав низку країн Європи.
У 1751 р. Г.Сковорода повернувся на батьківщину. Тривалий час працював домашнім вчителем, а згодом викладачем Переяславського і Харківського колегіумів. Проте світська і церковна влада переслідувала мислителя за його філософське вчення, розбіжне з офіційними концепціями Православної церкви. Тому він змушений був 1769 р. остаточно залишити педагогічну роботу.
У своєму розумінні світу філософ дотримувався морально-етичних засад одвічної боротьби "добра" і "зла". Під "злом" він розумів прагнення до збагачення, паразитизм, розбещеність. Протилежність "зла" — "добро", що символізує високі духовні інтереси людини. Отже, філософське вчення українського мислителя було об'єктивно спрямоване на утвердження ідей гуманізму, добра, справедливості.
Дотримуючись позицій гуманізму, Г.Сковорода обстоював єдність людини і природи. На думку філософа, шлях до людського щастя прокладається через самопізнання. Пізнати себе, за Сковородою, — пізнати божественне у собі. Теорія самопізнання пов'язувалася з ідеєю суспільно-корисної "сродної" праці, яка полягала в утвердженні прав кожної людини на щастя відповідно до природних здібностей. На думку філософа, головною умовою поліпшення народного життя є поширення освіти, духовне звільнення людини.
Творчість Г.Сковороди — перлина барокової української літератури другої половини XVII ст. Упродовж 1769—1779 pp. він написав ЗО байок, об'єднаних у збірку "Басни харьковскія". В них висловлювався протест проти соціального гніту, високо оцінювалися моральні якості українських селян: чесність, доброта, працьовитість, скромність, природний розум. У цих байках знайшли подальший розвиток сатиричні традиції давньої української літератури.