Як Робінзон Крузо, я люблю море, але бачу його рідко. Ми живемо в місті, розташованому далеко від тих місць, звідкіля відпливають у далекі країни кораблі, де кричать чайки й пахне рибою і водоростями. Але часто уявляю собі, що я, подібно Робінзону Крузо, опинився на безлюдному острові...Коли я отямився, море вже не штормило. Наближався вечір, і треба було подумати про їжу і нічліг. Я набрав хмизу, послав свою куртку і приліг. Було твердо й незручно. Я довго не міг заснути — мучив голод. Десь удалині прокричав якийсь птах. Мені стало страшно.Вранці я став міркувати над тим, що мені тепер робити. По-перше, треба подбати про їжу. Це, як мені здавалося, буде нескладно: у морі повно риби, у лісі є горіхи, ягоди, пташині гнізда, де можна знайти яйця. Адже саме їх почав їсти Робінзон, коли привезені з корабля припаси закінчилися. По-друге, треба розкласти вогонь, знайти яку-небудь посудину, щоб зварити юшку... Але я ж на безлюдному острові! Звідкіля тут посудина? Навіть бляшанки не знайти... Я вирушив обстежувати місцевість. У заростях дикої ліщини назбирав горіхів. Наткнувся на кущі з ягодами, схожими на суниці. Що робити далі? Звичайно, кращим порадником тут може бути тільки Робінзон Крузо. Він побудував собі житло, сам спорудив собі меблі. Я знаю, що Робінзон робив із глини посуд. Він зшив собі одяг, навіть виготовив парасольку. За прикладом Робінзона я повинний був би приручити диких кіз, вирощувати злаки. Але я цього нічого не вмію. У мене немає необхідного життєвого досвіду, знань, майстерності.
