Тема. Подорож Україною. Володимир Лучук «Скільки рік в Україні?». Мета: розширювати і поглиблювати знання про Батьківщину, її річки, міста; пробуджувати інтерес до вивчення історії своєї країни; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати вміння правильно висловлювати свої думки, доводити їх; розвивати кругозір, мислення, пам'ять; виховувати патріотичні почуття, любов до Батьківщини.
Поділля
Шаргород, який розкинувся на досить високих пагорбах, надвоє розділений річкою Мурашкою. Найвищі будинки Старого міста — старовинні католицький і православний храми і давня, XVII ст., синагога, розміщені майже стіна в стіну. У синагозі, правда, років 50 працює завод із виробництва соків та вин. Ну, і не варто з цього дивуватися: коли незалежна Україна стала віддавати колись перепрофільовані «будівлі» релігійним громадам, у Шаргороді євреїв залишилося три десятки родин. Ось і сьогодні на 8 тисяч населення – стільки ж, багато «єврейських» будиночків у Старому місті закинуті. Та, попри масовий виїзд хасидів на історичну батьківщину, Шаргород залишається надзвичайним взірцем мультикультурності, таким Вавилоном по-українському, в якому, на відміну від біблійного Вавилона, мирно й доброзичливо віддавна уживаються українці, поляки, болгари, євреї та ін. Є, до речі, у містечку і своя Вавилонська вежа — замок, теж зовсім маленький і зруйнований часом, зате не молодший від синагоги.
Київ
Заснований у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Берестово поблизу Києва. В одинадцятому столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У дванадцятому столітті монастир отримав статус "лаври" — головного великого монастиря. У вісімнадцятому столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні. Їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи. Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так названі пустелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, в Росії і в Білорусії. Свого часу Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор "Повісті временних літ"), Нікон, Сільвестр. У тринадцятому столітті було складено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело історії Києва.
Карпати
Це найвища точка Українських Карпат і України. Вершина дуже популярна серед активних туристів. Назва угорською означає "снігова гора". Її висота становить 2061 метр. Говерлу вважають одним із символів України.
Галичина
З сивої давнини й по сьогодні Почаївський монастир є однією з найшанованіших святинь, яку щорічно відвідують тисячі прочан. Почаївська лавра - найбільша православна святиня Волині й друга, після Києво-Печерської лаври в Україні.
Це величний архiтектурний ансамбль, що складається з 16 церков, резиденції архиєпископа, дзвіниці, келій. Усі будівлі ідеально поєднуються з мальовничим ландшафтом, скелястим схилом гори та терасами. Святинями Почаївської Лаври є відбиток ступні Божої Матері, джерело з цілющою водою, чудотворна ікона Матері Божої, мощі преосвященного Йова.
Волинь
Старовинне мiсто. Мiсто-легенда. Кожен будинок, кожен камiнець брукiвки приховує в собi таємницi iсторiї, i лише деякi з них мiсто розповiло своїм мешканцям. Розкрити i зрозумiти iншi можна лише душею. Верхнiй замок - велична споруда, де i в нашi днi панує дух середньовiччя. Могутнi стiни i вежi замку зберiгають спогади про витоки багатьох полiтичних подiй литовсько-польської доби, полiтичне та приватне життя тогочасної знатi. Через браму Воротньої вежi проходили литовський князь Любарт
Гедимiнович, його наступник князь Вiтовт, князi Ягайло, Свiдригайло, римський iмператор Сигизмунд та багато iнших представникiв тогочасної європейської елiти. Iсторiя замку налiчує близько шестисот рокiв - ще у 1340-1384 роках князь Любарт розпочав будiвництво фортецi.
Буковина
На правому березі Дністра поблизу невеличкого містечка Хотин Чернівецької області, яке нещодавно відзначило свій тисячолітній ювілей, височіє легендарна Хотинська фортеця. Ця твердиня має стіни близько 50 метрів заввишки і товщиною шість метрів. Але грізний вигляд фортеці, який зберігся й донині, не врятував її від кривавих битв. Найбільше прославився Хотин у військовій кампанії 1621 року. Тоді під стінами фортеці зустрілися 150-тисячна турецька армія і об’єднані війська Польщі та українського козацтва. За твердженнями істориків, поляки разом з українцями святкували перемогу, яка захистила від поневолення західну Європу, вісім днів поспіль.
Первый момент он немного пугал, – слишком много было в нем достоинства, слишком значительно, даже трагично, было его изможденное лицо с глазами, полуприкрытыми тяжелыми веками. Но проходило некоторое время, и становилось ясно, что суровая внешность совсем не соответствует его внутренним, душевным переживаниям, что он внимателен к людям, – не только близким, но и чужим, готов им И делал это всегда незаметно, – о многих добрых делах Рахманинова никто никогда не знал.
Да позволено мне будет нарушить слово, данное когда-то Сергею Васильевичу, и рассказать один эпизод, который я обещал ему хранить в секрете.
Однажды в “Последних Новостях” я напечатал коротенькое воззвание молодой женщине, матери двух детей, попавшей в тяжелое положение. На следующий день пришел от Рахманинова чек на 3000 франков, – это были большие деньги по тогдашним парижским понятиям, они обеспечивали жизнь этой семьи на несколько месяцев. Сергей Васильевич не знал имени женщины, которой и единственным условием он поставил мне, чтобы я об этом не сообщил в газете, и чтобы никто, – в особенности нуждавшаяся женщина, – не узнали о его
Он давал крупные пожертвования на инвалидов, на голодающих в России, посылал старым друзьям в Москву и в Петербург множество посылок, устраивал ежегодный концерт в Париже в пользу русских студентов, – об этом знали, не могли не знать. И при этом Рахманинов, делавший всегда рекордные сборы, во всем мире собиравший переполненные аудитории, страшно волновался и перед каждым благотворительным концертом просил:
– Надо что-то в газете написать.. . А вдруг зал будет не полный?
– Что вы, Сергей Васильевич?
– Нет, все может быть, все может быть.. . Большая конкуренция!
И этот человек, болезненно ненавидевший рекламу и всякую шумиху вокруг своего имени, скрывавшийся от фотографов и журналистов, вдруг с какой-то ребячьей жалостливостью однажды меня спросил:
– Может быть, нужно интервью напечатать? Как вы думаете?
Как-то, в начале 42 года, в самый разгар второй мировой войны, “Новое Русское Слово” устроило кампанию по сбору пожертвований в пользу русских военнопленных, тысячами умиравших в Германии с голоду.
Нужно было распропагандировать сбор, привлечь к нему крупные имена, и я обратился к Рахманинову с написать несколько слов о том, что надо русским военнопленным. Чтобы Сергей Васильевич не боялся, что обращение его может быть слишком коротким, я предложил напечатать его на первом месте, в рамке.
У Рахманинова было большое чувство юмора, и письмо, которое он прислал мне в ответ, носит печать благодушной иронии:
“Многоуважаемый Господин Седых!
Я должен отказаться от Вашего предложения: не люблю появляться в прессе, даже если мое выступление будет “в рамке, как подобает”. Да и что можно ответить на вопрос: “почему надо давать на русских пленных? ” Это то же самое, если спрашивать, почему надо питаться. Кстати, сообщаю, что мною только что послано 200 посылок через Американский Красный Крест.
Мета: розширювати і поглиблювати знання про Батьківщину, її річки, міста; пробуджувати інтерес до вивчення історії своєї країни; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати вміння правильно висловлювати свої думки, доводити їх; розвивати кругозір, мислення, пам'ять; виховувати патріотичні почуття, любов до Батьківщини.
Поділля
Шаргород, який розкинувся на досить високих пагорбах, надвоє розділений річкою Мурашкою. Найвищі будинки Старого міста — старовинні католицький і православний храми і давня, XVII ст., синагога, розміщені майже стіна в стіну. У синагозі, правда, років 50 працює завод із виробництва соків та вин. Ну, і не варто з цього дивуватися: коли незалежна Україна стала віддавати колись перепрофільовані «будівлі» релігійним громадам, у Шаргороді євреїв залишилося три десятки родин. Ось і сьогодні на 8 тисяч населення – стільки ж, багато «єврейських» будиночків у Старому місті закинуті. Та, попри масовий виїзд хасидів на історичну батьківщину, Шаргород залишається надзвичайним взірцем мультикультурності, таким Вавилоном по-українському, в якому, на відміну від біблійного Вавилона, мирно й доброзичливо віддавна уживаються українці, поляки, болгари, євреї та ін. Є, до речі, у містечку і своя Вавилонська вежа — замок, теж зовсім маленький і зруйнований часом, зате не молодший від синагоги.
КиївЗаснований у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Берестово поблизу Києва. В одинадцятому столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У дванадцятому столітті монастир отримав статус "лаври" — головного великого монастиря. У вісімнадцятому столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні. Їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи. Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так названі пустелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, в Росії і в Білорусії. Свого часу Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор "Повісті временних літ"), Нікон, Сільвестр. У тринадцятому столітті було складено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело історії Києва.
КарпатиЦе найвища точка Українських Карпат і України. Вершина дуже популярна серед активних туристів. Назва угорською означає "снігова гора". Її висота становить 2061 метр. Говерлу вважають одним із символів України.
ГаличинаЗ сивої давнини й по сьогодні Почаївський монастир є однією з найшанованіших святинь, яку щорічно відвідують тисячі прочан. Почаївська лавра - найбільша православна святиня Волині й друга, після Києво-Печерської лаври в Україні.
Це величний архiтектурний ансамбль, що складається з 16 церков, резиденції архиєпископа, дзвіниці, келій. Усі будівлі ідеально поєднуються з мальовничим ландшафтом, скелястим схилом гори та терасами. Святинями Почаївської Лаври є відбиток ступні Божої Матері, джерело з цілющою водою, чудотворна ікона Матері Божої, мощі преосвященного Йова.
ВолиньСтаровинне мiсто. Мiсто-легенда. Кожен будинок, кожен камiнець брукiвки приховує в собi таємницi iсторiї, i лише деякi з них мiсто розповiло своїм мешканцям. Розкрити i зрозумiти iншi можна лише душею. Верхнiй замок - велична споруда, де i в нашi днi панує дух середньовiччя. Могутнi стiни i вежi замку зберiгають спогади про витоки багатьох полiтичних подiй литовсько-польської доби, полiтичне та приватне життя тогочасної знатi. Через браму Воротньої вежi проходили литовський князь Любарт
Гедимiнович, його наступник князь Вiтовт, князi Ягайло, Свiдригайло, римський iмператор Сигизмунд та багато iнших представникiв тогочасної європейської елiти. Iсторiя замку налiчує близько шестисот рокiв - ще у 1340-1384 роках князь Любарт розпочав будiвництво фортецi.
БуковинаНа правому березі Дністра поблизу невеличкого містечка Хотин Чернівецької області, яке нещодавно відзначило свій тисячолітній ювілей, височіє легендарна Хотинська фортеця. Ця твердиня має стіни близько 50 метрів заввишки і товщиною шість метрів. Але грізний вигляд фортеці, який зберігся й донині, не врятував її від кривавих битв. Найбільше прославився Хотин у військовій кампанії 1621 року. Тоді під стінами фортеці зустрілися 150-тисячна турецька армія і об’єднані війська Польщі та українського козацтва. За твердженнями істориків, поляки разом з українцями святкували перемогу, яка захистила від поневолення західну Європу, вісім днів поспіль.
Да позволено мне будет нарушить слово, данное когда-то Сергею Васильевичу, и рассказать один эпизод, который я обещал ему хранить в секрете.
Однажды в “Последних Новостях” я напечатал коротенькое воззвание молодой женщине, матери двух детей, попавшей в тяжелое положение. На следующий день пришел от Рахманинова чек на 3000 франков, – это были большие деньги по тогдашним парижским понятиям, они обеспечивали жизнь этой семьи на несколько месяцев. Сергей Васильевич не знал имени женщины, которой и единственным условием он поставил мне, чтобы я об этом не сообщил в газете, и чтобы никто, – в особенности нуждавшаяся женщина, – не узнали о его
Он давал крупные пожертвования на инвалидов, на голодающих в России, посылал старым друзьям в Москву и в Петербург множество посылок, устраивал ежегодный концерт в Париже в пользу русских студентов, – об этом знали, не могли не знать. И при этом Рахманинов, делавший всегда рекордные сборы, во всем мире собиравший переполненные аудитории, страшно волновался и перед каждым благотворительным концертом просил:
– Надо что-то в газете написать.. . А вдруг зал будет не полный?
– Что вы, Сергей Васильевич?
– Нет, все может быть, все может быть.. . Большая конкуренция!
И этот человек, болезненно ненавидевший рекламу и всякую шумиху вокруг своего имени, скрывавшийся от фотографов и журналистов, вдруг с какой-то ребячьей жалостливостью однажды меня спросил:
– Может быть, нужно интервью напечатать? Как вы думаете?
Как-то, в начале 42 года, в самый разгар второй мировой войны, “Новое Русское Слово” устроило кампанию по сбору пожертвований в пользу русских военнопленных, тысячами умиравших в Германии с голоду.
Нужно было распропагандировать сбор, привлечь к нему крупные имена, и я обратился к Рахманинову с написать несколько слов о том, что надо русским военнопленным. Чтобы Сергей Васильевич не боялся, что обращение его может быть слишком коротким, я предложил напечатать его на первом месте, в рамке.
У Рахманинова было большое чувство юмора, и письмо, которое он прислал мне в ответ, носит печать благодушной иронии:
“Многоуважаемый Господин Седых!
Я должен отказаться от Вашего предложения: не люблю появляться в прессе, даже если мое выступление будет “в рамке, как подобает”. Да и что можно ответить на вопрос: “почему надо давать на русских пленных? ” Это то же самое, если спрашивать, почему надо питаться. Кстати, сообщаю, что мною только что послано 200 посылок через Американский Красный Крест.