Термін «комп’ютерна залежність» вперше був використаний в 1990 році. Психологи її класифікують, як форму емоційної «наркоманії». Для залежного підлітка стає важливим не результат гри, а її процес, у якому він втрачає контроль над часом. Факти свідчать, що більшість 16-18 літніх юнаків, які мають доступ до Інтернету та грають у он-лайн ігри, місяцями, а то й роками не виходять з дому! Один хлопець звернувся до психіатрів з проханням надати йому інвалідність через агорафобію (страх перед відкритим простором). Ніяких відхилень у нього не знайшли, але дізналися, що він просто не міг відірватися від улюбленої гри.
Психологи виділяють такі стадії залежності: Стадія легкого захоплення. Коли людина один чи кілька разів пограла у рольову комп’ютерну гру, вона входить у смак, їй починає подобатися комп’ютерна графіка, звук, сам факт імітації реального життя чи якихось фантастичних сюжетів. Стадія захоплення. Фактором, що свідчить про перехід людини на цю стадію формування залежності, є поява в ієрархії потреб нової потреби — грати в комп’ютерні ігри. Гра в комп’ютерні ігри на цьому етапі має систематичний характер. Якщо людина немає постійного доступу до комп’ютера, можливі досить активні дії з усунення цієї перешкоди. Стадія залежності. Залежність може оформлятися в одній з двох форм: соціалізованій та індивідуалізованій. Соціалізована форма ігрової залежності відрізняється підтримкою соціальних контактів із соціумом (хоча переважно з такими ж ігровими фанатами). Ці гравці люблять грати за до комп’ютерної мережі один з одним. Ця форма залежності менш згубна для психіки, ніж індивідуалізована форма. Людина не відривається від соціуму, не усамітнюється в собі. Чи може підліток, для якого гра стала самоціллю та сенсом буття, розвиватися, як гармонійна особистість, реалізувати свої здібності? Треба розуміти, що залежність у будь-якій формі – це рух по замкнутому колу, де немає розвитку.
Виділяють досить чіткі симптоми залежності від комп’ютерних ігор: Психологічні симптоми: • Відчуття ейфорії чи піднесеності під час роботи за комп’ютером; • Нездатність зупинити роботу за комп’ютером; • Дедалі більше часу затрачується на комп’ютерні ігри; • Ігнорування друзів та сім’ї; • Відчуття порожнечі, депресії та роздратованості поза комп’ютером; • Перекладання повсякденних турбот на плечі членів сім’ї;
Фізичні симптоми: • Зап’ястний тунельний синдром — оніміння та зниження чутливості пальців; • Сухі очі; • Головні болі (схожі на мігрень); • Болі у спині; • Нерегулярне харчування — відсутність апетиту; • Недотримання гігієни; • Розлади сну.
Більшість гравців – дуже одинокі люди. Навіщо, коли живе спілкування замінюють ігри! Окрім того, приваблюють складні системи завдань та досягнень. Головною причиною виникнення комп’ютерної залежності у дітей психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками і однолітками. Ігри для них - це шлях самоствердитися, бо у віртуальному світі, все залежить тільки від твого уміння грати, а не від особистих якостей та умінь. Виникає ілюзія, що ти чогось досягаєш, а в житті може бути навпаки.
Не хочеш стати ігроманом, пам’ятай: Не можна грати під час депресії, при серйозних змінах у житті. Не варто грати, коли гостро відчуваєш самотність. Гравці погані співрозмовники. Набагато зменшують ризик пристрасті до гри цікаве життя, знання, розуміння того, що алкоголь, наркотики та надмір ігор – це все один ланцюжок, кінцевий пункт якого - повна самоліквідація особистості. Імунітетом тут мають бути чуття міри та відповідальності. Згадай народну мудрість: «Що занадто, то нездорово».
Сказ - вид литературно-художественного повествования, построенного как рассказ лица, позиция и речевая манера которого отличны от точки зрения и стиля самого автора. Столкновение и взаимодействие этих смысловых и речевых позиций лежит в основе художественного эффекта сказа”. Сказ подразумевает повествование от первого лица, причем речь сказителя должна быть мерной, напевной, выдержанной в характерной для данного человека манере.
Рассказчика, как такового, “Левше” нет, но по остальным пунктам произведение вполне может быть названо сказом. “Выговор автора создает впечатление, что рассказ ведет какой-то деревенский житель, простой, но в то же время (судя по рассуждениям) образованный и мудрый. Со сказками “Левшу” роднит подтекст, ведь часто в них присутствует ненавязчивая, часто добродушно-снисходительная насмешка над “власть имущими”.
“Левша” является произведением, в котором Лесков, непревзойдённый мастер сказа, мастерски выделил основные черты русского национального характера и показал их на примере своих героев, в особенности Левши. Автор, чтобы сделать это, использует различные языковые средства выразительности, такие как использование “народных” словечек (“нимфозория” – инфузория, “укушетка” – кушетка и т. д) . Это придаёт “Левше” особый “шарм”.
Факти свідчать, що більшість 16-18 літніх юнаків, які мають доступ до Інтернету та грають у он-лайн ігри, місяцями, а то й роками не виходять з дому! Один хлопець звернувся до психіатрів з проханням надати йому інвалідність через агорафобію (страх перед відкритим простором). Ніяких відхилень у нього не знайшли, але дізналися, що він просто не міг відірватися від улюбленої гри.
Психологи виділяють такі стадії залежності:
Стадія легкого захоплення. Коли людина один чи кілька разів пограла у рольову комп’ютерну гру, вона входить у смак, їй починає подобатися комп’ютерна графіка, звук, сам факт імітації реального життя чи якихось фантастичних сюжетів.
Стадія захоплення. Фактором, що свідчить про перехід людини на цю стадію формування залежності, є поява в ієрархії потреб нової потреби — грати в комп’ютерні ігри. Гра в комп’ютерні ігри на цьому етапі має систематичний характер. Якщо людина немає постійного доступу до комп’ютера, можливі досить активні дії з усунення цієї перешкоди.
Стадія залежності. Залежність може оформлятися в одній з двох форм: соціалізованій та індивідуалізованій. Соціалізована форма ігрової залежності відрізняється підтримкою соціальних контактів із соціумом (хоча переважно з такими ж ігровими фанатами). Ці гравці люблять грати за до комп’ютерної мережі один з одним. Ця форма залежності менш згубна для психіки, ніж індивідуалізована форма. Людина не відривається від соціуму, не усамітнюється в собі.
Чи може підліток, для якого гра стала самоціллю та сенсом буття, розвиватися, як гармонійна особистість, реалізувати свої здібності? Треба розуміти, що залежність у будь-якій формі – це рух по замкнутому колу, де немає розвитку.
Виділяють досить чіткі симптоми залежності від комп’ютерних ігор:
Психологічні симптоми:
• Відчуття ейфорії чи піднесеності під час роботи за комп’ютером;
• Нездатність зупинити роботу за комп’ютером;
• Дедалі більше часу затрачується на комп’ютерні ігри;
• Ігнорування друзів та сім’ї;
• Відчуття порожнечі, депресії та роздратованості поза комп’ютером;
• Перекладання повсякденних турбот на плечі членів сім’ї;
Фізичні симптоми:
• Зап’ястний тунельний синдром — оніміння та зниження чутливості пальців;
• Сухі очі;
• Головні болі (схожі на мігрень);
• Болі у спині;
• Нерегулярне харчування — відсутність апетиту;
• Недотримання гігієни;
• Розлади сну.
Більшість гравців – дуже одинокі люди. Навіщо, коли живе спілкування замінюють ігри! Окрім того, приваблюють складні системи завдань та досягнень.
Головною причиною виникнення комп’ютерної залежності у дітей психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками і однолітками. Ігри для них - це шлях самоствердитися, бо у віртуальному світі, все залежить тільки від твого уміння грати, а не від особистих якостей та умінь. Виникає ілюзія, що ти чогось досягаєш, а в житті може бути навпаки.
Не хочеш стати ігроманом, пам’ятай:
Не можна грати під час депресії, при серйозних змінах у житті.
Не варто грати, коли гостро відчуваєш самотність. Гравці погані співрозмовники.
Набагато зменшують ризик пристрасті до гри цікаве життя, знання, розуміння того, що алкоголь, наркотики та надмір ігор – це все один ланцюжок, кінцевий пункт якого - повна самоліквідація особистості. Імунітетом тут мають бути чуття міри та відповідальності. Згадай народну мудрість: «Що занадто, то нездорово».
Рассказчика, как такового, “Левше” нет, но по остальным пунктам произведение вполне может быть названо сказом. “Выговор автора создает впечатление, что рассказ ведет какой-то деревенский житель, простой, но в то же время (судя по рассуждениям) образованный и мудрый. Со сказками “Левшу” роднит подтекст, ведь часто в них присутствует ненавязчивая, часто добродушно-снисходительная насмешка над “власть имущими”.
“Левша” является произведением, в котором Лесков, непревзойдённый мастер сказа, мастерски выделил основные черты русского национального характера и показал их на примере своих героев, в особенности Левши. Автор, чтобы сделать это, использует различные языковые средства выразительности, такие как использование “народных” словечек (“нимфозория” – инфузория, “укушетка” – кушетка и т. д) . Это придаёт “Левше” особый “шарм”.
;)