Гулівер! Це ім'я відоме всім. Чим же завоював світову популярність герой роману Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера»?Гуллівер - невтомний мандрівник, а розповіді про незвичайні подорожіі пригоди ми читаємо завжди з великим інтересом.Багато що приваблює нас і в характері Гуллівера. Мені подобаються його цілеспрямованість, бажання вчитися, пізнавати світ. Всі гроші, які надсилав йому батько під час навчання, Гуллівер витрачав на вивчення навігації та різних галузей математики. Ці науки завжди могли придатися в подорожах, про які він мріяв. Вирішивши стати моряком, Гуллівер зробив декілька подорожей в Ост-і Вест-Індію. Йдучи у плавання, він завжди запасався великою кількістю книг і весь вільний час присвячував читанню. Висаджуючись на берег, він знайомився з звичаями тубільців, вивчав їхню мову.В одній з таких подорожей судно, на якому плив Гуллівер, зазнало аварії, і наш герой опинився в полоні у ліліпутів, жителів незвичайної і казкової країни. Він міг легко і просто впоратися з ліліпутами: вони були такі малі й беззахисні, а у нього була зброя - пістолет і шабля. Але Гуллівер - людина, яка ніколи не заподіє біль тому, хто слабший, і цим він викликає у мене повагу. До того ж Гулівер допитливий і хоче ближче пізнати цей дивний народ.Знайомлячись з життям ліліпутів, вивчаючи їх вдачі і звичаї, Гуллівер поводиться миролюбно і доброзичливо. «Моя мирна поведінка завоювала мені таке розташування з боку імператора, палацу, армії, народу, що я міг сподіватися скоро отримати свободу».Гуллівер - мудрий дипломат. Дізнавшись про чвари двох ворогуючих партій - Тремексенів і Слемексенів, висококаблучників і низькокаблучників, - він вирішує не втручатися в їх відносини. Коли ж мова заходить про війну ліліпутів з державою Блефуску, Гуллівер, не замислюючись, приходить на до друзям, проявляючи при цьому винахідливість і кмітливість. Потрібно віддати належне нашому героєві, який відмовився від пропозиції імператора брати участь у подальшому поневоленні Блефуску. «Я рішуче заявив, що ніколи не зроблюся зброєю поневолення хороброго і вільного народу».У яких тільки бувальцях не побував Гулівер, живучи в Ліліпутії! Але за всіх обставин, комічних або трагічних, він ніколи не втрачав розважливості і холоднокровності, завжди знаходив вихід із будь-якої ситуації, залишаючись вірним честі і обов'язку.Осміяння самодурства і невігластва в романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера»Великий англійський письменник завоював світову популярність своїм романом «Подорожі Гуллівера». Цей твір захоплює читача своїм незвичайним сюжетом, напрочуд точними описами вражень героя від перебування в країні ліліпутів. Розповіді Гуллівера настільки переконливі, що ми мимоволі уявляємо собі цих маленьких чоловічків і країну, в якій вони живуть. Гулівер зауважує, що у ліліпутів існують майже такі ж звичаї і звички, як і на його батьківщині. Ці жалюгідні пігмеї, виявляється, страждають марнославством, манією величі і себелюбством, найбільше цінують чини та відзнаки, багатство, часто сваряться, пліткують, ведуть міжусобні війни.Закони, за якими живуть в Ліліпутії, дурні і смішні. Для того щоб отримати посаду, жителю цієї країни не потрібно володіти особливим розумом: стрибнеш вище всіх - отримаєш вакантну посаду, доб'єшся підвищення по службі. А щоб роздобути нагороди від самого імператора, здобувачі синьою, червоною і зеленою шовкової нитки «по черзі то перестрибують через палицю, то підлізають під неї». Того, хто краще за всіх виконає ці вправи, нагороджують синьою стрічкою, червона дається другому за спритність, а зелена - третьому . Не можна без посмішки читати епізод складення присяги Гуллівера на вірність імператору. Промовляючи клятву він повинен був тримати праву ногу в лівій руці і одночасно покласти середній палець правої руки на тім'я, а великий на верхівку правого вуха. Спробуйте це зробити. Чи не смішно?І вже зовсім безглуздо виглядають політичні чвари Ліліпутії. Ось уже близько семи - десяти років воюють дві партії: Тремексенів і Слемексенів. Перші є прихильниками високих каблуків, другі - низьких. Ненависть між цими партіями доходить до того, що «члени однієї партії не можуть ні їсти, ні пити, ні розмовляти з членами іншої». Низкоблучники серйозно побоюються, що спадкоємець престолу «живить деяку прихильність до високих каблуків», адже, як їм здається, у нього один каблук вище іншого. А як «серйозна» причина, що викликала війну між Блефуску і ліліпути! «Тридцять шість місяців могутні держави ведуть між собою запеклі війни», з'ясовуючи, з якого ж кінця краще розбивати варене яйце: з гострого або тупого?Багато чого в порядках і звичаях Ліліпутії не тільки викликає у нас сміх, але й змушує задуматися: чи не схожі ми іноді в своїх діях і вчинках на її жителів?
Пионербол — подвижная игра с мячом, схожая по правилам с волейболом. Зародилась в СССР в 30-х годах XX века[2] и предназначалась, прежде всего, для детей школьного возраста (пионеров).Игра ведётся с волейбольным мячом на волейбольной площадке. В каждой команде обычно по 6 человек. Площадка по количеству игроков условно разделена на 6 зон. Игрок задней линии, находясь в пределах площадки в дальнем правом углу, делает бросок через сетку на половину поля команды противника. Один из игроков противоположной команды должен поймать мяч и, сделав не более трёх шагов или одной передачи мяча и двух шагов на своей половине площадки, перебросить его через сетку обратно на половину поля первой команды. Один из игроков первой команды также должен поймать мяч и, сделав не более трёх шагов или одной передачи мяча и двух шагов, перебросить его на половину поля команды соперника. И так далее до тех пор, пока мяч не упадёт на землю — тогда бросившей мяч команде засчитывается одно очко. Мяч считается проигранным принимающей командой, а подающая команда теряет подачу, если: мяч коснулся пола;игрок сделал более трёх шагов с мячом в атаке;игрок прикоснулся к сетке;игрок прикоснулся к мячу два раза подряд;игрок перешёл через среднюю линию;мяч перелетел над сеткой, но приземлился за линиями, ограничивающими площадку;мяч перелетел под сеткой или коснулся предметов, находящихся вне пределов площадки.Исключение: если мяч команды попал в сетку, игроки имеют право коснуться мяча 2 раза. Как и в волейболе, игроки перемещаются по площадке в следующую зону по часовой стрелке после выигрыша подачи. После набора определённого количества очков (обычно 10, 15 или 25 при минимальном перевесе над соперником в 2 очка) команды меняются сторонами поля, и разыгрывается вторая партия. Если результат после двух партий равный (1:1), то назначается третья партия. Право первой подачи в матче определяется жеребьёвкой, после каждой партии происходит смена сторон и первой подаёт противоположная команда. В середине решающей (третьей) партии производится смена сторон, подачу после смены производит тот же игрок.
Игрок задней линии, находясь в пределах площадки в дальнем правом углу, делает бросок через сетку на половину поля команды противника. Один из игроков противоположной команды должен поймать мяч и, сделав не более трёх шагов или одной передачи мяча и двух шагов на своей половине площадки, перебросить его через сетку обратно на половину поля первой команды. Один из игроков первой команды также должен поймать мяч и, сделав не более трёх шагов или одной передачи мяча и двух шагов, перебросить его на половину поля команды соперника. И так далее до тех пор, пока мяч не упадёт на землю — тогда бросившей мяч команде засчитывается одно очко.
Мяч считается проигранным принимающей командой, а подающая команда теряет подачу, если:
мяч коснулся пола;игрок сделал более трёх шагов с мячом в атаке;игрок прикоснулся к сетке;игрок прикоснулся к мячу два раза подряд;игрок перешёл через среднюю линию;мяч перелетел над сеткой, но приземлился за линиями, ограничивающими площадку;мяч перелетел под сеткой или коснулся предметов, находящихся вне пределов площадки.Исключение: если мяч команды попал в сетку, игроки имеют право коснуться мяча 2 раза.
Как и в волейболе, игроки перемещаются по площадке в следующую зону по часовой стрелке после выигрыша подачи. После набора определённого количества очков (обычно 10, 15 или 25 при минимальном перевесе над соперником в 2 очка) команды меняются сторонами поля, и разыгрывается вторая партия. Если результат после двух партий равный (1:1), то назначается третья партия.
Право первой подачи в матче определяется жеребьёвкой, после каждой партии происходит смена сторон и первой подаёт противоположная команда. В середине решающей (третьей) партии производится смена сторон, подачу после смены производит тот же игрок.