1. під час археологічних досліджень була знайдена старовинна
пляшка, нижня частина якої має форму паралелепіпеда і за
об'ємом складає приблизно 2/3 від загального об'єму пляшки.
верхня частина пляшки має неправильну форму. маючи
лінійку, корок та достатню кількість води, визначити об'єм цієї
пляшки, (4 )
,
3Место, где вели бои воины 277-й стрелковой дивизии1942 - 1943 гг.не установленул. Елецкая, 142, школа N 104 4Место, где формировался и размещался железнодорожный взвод коммунистического батальона Совета Народных Комиссаров СССРавгуст - сентябрь 1918 г.не установленул. Клубная, Клуб 25-летия "Октября" 5Место, где вели ожесточенные бои 62, 64 и 57-я армии1942 - 1943 гг.не установленул. Радомская, сквер5Место боев воинов 140-го минометного полка и 20-й мотострелковой бригады в дни Сталинградской битвы1942 - 1943 гг.не установленул. Ставропольская, 71, школа N 14 6Место, где размещался командный пункт 20-й мотострелковой бригадысентябрь 1942 г.не установленул. Ставропольская, 71 школа N 14 7Дом, в котором родился и жил комсомолец - партизан Саша Филиппов, погибший в Сталинградской битве1925 - 1942 гг.не установленул. С. Филиппова, 65 8Братская могила защитников Красного Царицына1918-1919 гг.архитектор Калиниченко В.П.сквер ж.д. ст. Волгоград-II, правый берег р. Царицы 9Могила летчика - истребителя капитана Елисеева Г.Н.1937-1973 ггархитектор Ершова Д.В., скульптор Павловский М.Д.пос. Дар-Гора, гражданское кладбище 10Братская могила советских воинов и рабочих1942-1943 гг.архитектор Кудряков В.М.пос. Дар-Гора, гражданское кладбище 11Братская могила защитников Красного Царицына1918-1919 гг.архитектор Кудряков В.М.ул. Пугачевская 12Могила комсомольца - партизана С. Филиппова1942 гскульптор Малков Г.Л., архитектор Коваленко Г.М.сквер им. С. Филиппова на ул. Академической 13"ЗИС-5", установленный в честь автомобилистов Отечественной войны1985 г.архитекторЛевитан Е.И.станция Садовая
Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість «Климко» можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті «Климко» йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.
Думаю, що небагато хто з нас, сучасних підлітків, здатний на такий вчинок. Взаємну підтримку людей під час війни ми бачимо й у епізоді, коли Климко разом із безногим шевцем рятує дівчинку від фашистської каторги, коли тітка Марина хоче залишити у себе, усиновити чужого хлопця — Климка, якого вона виходила, коли той тяжко захворів під час своєї небезпечної подорожі. Спільна біда стала ніби тим каталізатором, який виявив у добрих людях їх найкращі риси, стала своєрідним тестом на людяність, згуртувала всіх... Автор оповідання розповідає про те, що навіть у важкі часи люди залишалися добрими, здатними на підтримку й взаєморозуміння. Можливо, саме ця взаємодо дала змогу нашому народові вижити, перемогти в тій страшній війні.
На мій погляд, подібні художні твори, а також спогади учасників війни, дають нам набагато більше, ніж вивчення історії за підручником. Адже перед нами — розповідь про конкретну людину з її відчуттями, думками, переживаннями. Тому, читаючи такі твори, ти сам ніби долучаєшся до тих подій, переживаєш, пропускаючи їх крізь себе. Мене вразило закінчення оповідання — страшне й несподіване. Климко загинув від фашистської кулі вже біля самого дому, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль». А здавалося, що саме він повинен вижити, донести до близьких йому людей рятівну сіль.
На жаль, у сучасному світі ще багато війн. Але ми не хочемо, щоб війни забирали дитячі життя! Діти повинні жити в мирі, любові та злагоді. Тому докладемо всіх зусиль, щоб нашу землю більше не обпалив пекельний вогонь.