Ще кілька десятків років тому мало хто в нашій країні міг уявити, наскільки доступними та зручними можуть бути досягнення новітніх високих технологій. сьогодні майже в усіх родинах із середнім та високим достатком є ій персональний комп'ютер, найчастіше підключений до мережі інтернет. із великим задоволенням ми користуємося маленьким кишеньковим комп'ютером — мобільним телефоном, який дає можливість у будь-який момент зв'язатися з потрібною людиною. новий час змінює свідомість, прискорюються процеси ізації. проте кожне наукове відкриття, кожна технічна новація призводить до наслідків печальних. особливо коли ультрасучасна технологія стає заручником недобрих людських намірів або просто потрапляє до рук неуків, бездарностей, , невідповідальних людей. наприклад, наприкінці xx ст. в україні "мирний" атом став причиною радіаційного забруднення великої території родючої землі, тяжких захворювань та смертей людей. наслідки чорнобильської катастрофи остаточно не зникнуть із поколінням її очевидців, а будуть проявлятися у вигляді генетичних мутацій та погіршення стану здоров'я онуків тих, хто вважав пожежу на атомній станції не таким уже й великим лихом та свято вірив у всемогутність радянського уряду. у середині xx ст. над японськими містами хіросімою та нагасакі було проведено жахливий за своїми наслідками експеримент. кожна людська смерть — це страшна трагедія. ці дві події пов'язані між собою багато чим, хоча схематично цей зв'язок можна зобразити так: наукове відкриття — людське страждання і смерть. постає одвічне питання: хто винен? безперечно, винні ті, хто ухвалив рішення та здійснив атомне бомбардування, ті, хто своєчасно не зреагував на пожежу в атомному реакторі. але найбільша провина і відповідальність лежить на тих, хто "подарував" людству можливість користуватися тим самим атомом. талановитий науковець завжди дивиться на світ не так, як інші: він здатен побачити невидимі іншим закономірності, маніпулювати найрізноманітнішою інформацією, проводити досліди, експерименти. результатом цієї діяльності є відкриття, які, у свою чергу, можуть принести людству користь або шкоду. проблема відповідальності вчених за свої наукові відкриття своєрідно розкривається у п'єсі б. брехта "життя галілея".
«Молитва это вульгаризованная и рационалистически разжиженная позднейшая форма чего-то очень энергичного, активного и сильного: магического заклинания, принуждения бога» (Т. Манн)
Самая первая, самая красивая, мелодичная часть этой повести – молитва героя. Именно такая молитва, не тихая христианская но убеждение, заклинание, попытка слабого, потерянного человека принудить судьбу измениться. Во имя его любви.
При том, такой любви, в которую очень поверить первой любви, в которой разом встретилась та самая девушка, румяная, взволнованная, очень юная «Она» – и еще весна, цветущие деревья, красота мира, воспринятая молодой, впечатлительной душой, и еще вера в светлое будущее, наивная за него борьба. Все то, что было у него и все, что отняли разом. Сама жизнь, которую он потерял, которую нельзя уже вернуть, но он верит, что можно, с одной единственной нити, с Нее, в образ которой измученно сердце соединило все светлое, что сумело сохранить.
Но Бог, в которого герой никогда прежде не верил, конечно, не внемлет молитве и карает героя за нее, не то чтобы жестоко стирает с лица земли, прекращая разом и надежды и муки. Вообще, у Грина очень интересен мотив «молитвы», она предстает, как заклинание, которое может читать лишь избранный. Для всех же остальных это слабость, непозволительное покушение на божественные сферы. Так и здесь. Молитва сломанного тюрьмой человека, искренняя, жалобная, тихая, у которой недостаточно силы, чтобы заставить Бога покориться человеческой воле.
«Молитва это вульгаризованная и рационалистически разжиженная позднейшая форма чего-то очень энергичного, активного и сильного: магического заклинания, принуждения бога» (Т. Манн)
Самая первая, самая красивая, мелодичная часть этой повести – молитва героя. Именно такая молитва, не тихая христианская но убеждение, заклинание, попытка слабого, потерянного человека принудить судьбу измениться. Во имя его любви.
При том, такой любви, в которую очень поверить первой любви, в которой разом встретилась та самая девушка, румяная, взволнованная, очень юная «Она» – и еще весна, цветущие деревья, красота мира, воспринятая молодой, впечатлительной душой, и еще вера в светлое будущее, наивная за него борьба. Все то, что было у него и все, что отняли разом. Сама жизнь, которую он потерял, которую нельзя уже вернуть, но он верит, что можно, с одной единственной нити, с Нее, в образ которой измученно сердце соединило все светлое, что сумело сохранить.
Но Бог, в которого герой никогда прежде не верил, конечно, не внемлет молитве и карает героя за нее, не то чтобы жестоко стирает с лица земли, прекращая разом и надежды и муки. Вообще, у Грина очень интересен мотив «молитвы», она предстает, как заклинание, которое может читать лишь избранный. Для всех же остальных это слабость, непозволительное покушение на божественные сферы. Так и здесь. Молитва сломанного тюрьмой человека, искренняя, жалобная, тихая, у которой недостаточно силы, чтобы заставить Бога покориться человеческой воле.
«У него была одна молитва, только одна…»
Объяснение: