Настоящая фамилия А. Платонова - Климентов. Родился в Воронеже . Отец — Климентов Платон Фирсович (1870—1952) работал машинистом паровоза и слесарем в Воронежских железнодорожных мастерских. Дважды ему присваивали звание Героя труда (в 1920 и в 1922), а в 1928 году он вступил в партию. Мать — Лобочихина Мария Васильевна (1874/1875 — 1928/1929) — дочь часового мастера, домохозяйка, мать одиннадцати (десяти) детей, Андрей — старший. В 1906 году поступает в церковно-приходскую школу. С 1909 по 1913 год учится в городской 4-классной школе. С 1913 (или с весны 1914) по 1915 работает подёнщиком и по найму, мальчиком в конторе страхового общества «Россия машиниста на локомобиле в имении Усть полковника Бек-Мармарчева. В 1915 году работает литейщиком на трубном заводе. С осени 1915 по весну 1918 — во многих воронежских мастерских — по изделию мельничных жерновов. В 1918 году поступает на электротехническое отделение в Воронежское техническое железнодорожное училище, окончить которое он смог лишь в 1921 году, по завершении военных действий.
У Софі з’явилася звичка надягати кожен тільки-но закінчений капелюшок на болванку, так що це виглядало майже як голова без тіла, а потім для розваги розповідати капелюшку, яке тіло буде колись під ним. Софі трохи лестила капелюшкам, адже покупцям теж доводиться лестити.
«У вас такий загадковий вигляд», — зверталася вона до капелюшка, повністю затягнутого вуаллю з ледь помітними блискітками. Кремовому капелюшку з трояндами під широкими крисами вона казала: «Ви вийдете заміж за справжнього багатія!» А ядучо-зелений солом’яний капелюшок із загнутим зеленим пером запевняла: «Ви виглядаєте юною, немов весняний листочок». Рожевим чепчикам Софі говорила, що вони чарівні, а модним капелюшкам, прикрашеним оксамитом, — що вони вигадливі. Що ж до чепчика, отороченого печеричними стрічками, то йому Софі сказала: «У тебе золоте серце, і одного разу хтось можновладний це помітить — і закохається в тебе!» Річ у тім, що вона жаліла цей чепчик, надто вже недоладним він виглядав.
В 1906 году поступает в церковно-приходскую школу. С 1909 по 1913 год учится в городской 4-классной школе. С 1913 (или с весны 1914) по 1915 работает подёнщиком и по найму, мальчиком в конторе страхового общества «Россия машиниста на локомобиле в имении Усть полковника Бек-Мармарчева. В 1915 году работает литейщиком на трубном заводе. С осени 1915 по весну 1918 — во многих воронежских мастерских — по изделию мельничных жерновов.
В 1918 году поступает на электротехническое отделение в Воронежское техническое железнодорожное училище, окончить которое он смог лишь в 1921 году, по завершении военных действий.
Відповідь:
У Софі з’явилася звичка надягати кожен тільки-но закінчений капелюшок на болванку, так що це виглядало майже як голова без тіла, а потім для розваги розповідати капелюшку, яке тіло буде колись під ним. Софі трохи лестила капелюшкам, адже покупцям теж доводиться лестити.
«У вас такий загадковий вигляд», — зверталася вона до капелюшка, повністю затягнутого вуаллю з ледь помітними блискітками. Кремовому капелюшку з трояндами під широкими крисами вона казала: «Ви вийдете заміж за справжнього багатія!» А ядучо-зелений солом’яний капелюшок із загнутим зеленим пером запевняла: «Ви виглядаєте юною, немов весняний листочок». Рожевим чепчикам Софі говорила, що вони чарівні, а модним капелюшкам, прикрашеним оксамитом, — що вони вигадливі. Що ж до чепчика, отороченого печеричними стрічками, то йому Софі сказала: «У тебе золоте серце, і одного разу хтось можновладний це помітить — і закохається в тебе!» Річ у тім, що вона жаліла цей чепчик, надто вже недоладним він виглядав.
Пояснення: