Завтра я пишу сочинение по теме ,, повесть в дурном обществе "человеческие качества которые проявляет васяа)любовь к роднымб)желание понять людейв)смелость и благородствог)верность своему словуд)честность и состраданиекаким становится вася в конце повести? кто 45

Николай Ростов — самый задушевный персонаж романа.
Какой чудный детский мир в доме Ростовых: жизнь чище и “разговоры веселее”. Вот перед нами студент, Николай Ростов, “невысокий курчавый молодой человек” с открытым выражением лица.
В следующий раз мы встречаем Ростова в гусарском Павлодарском полку. “Эскадрон, в котором служил Николай Ростов, расположен был в немецкой деревне Зальценек”, — сообщает Толстой. Сложный мир служебных взаимоотношений Николай выстраивает при трех главных для него составляющих: честь, достоинство и верность присяге. Он даже в мыслях не допускает, что можно солгать. Двусмысленное положение, в котором он оказывается благодаря поступку Телятина, удивляет даже бывалых однополчан. Недаром седовласый штаб-ротмистр увещевает Ростова: “Спросите у Денисова, похоже это на что-нибудь, чтобы юнкер требовал удовлетворения у полкового командира?”
И выясняет молодой Ростов, что честь полка во внутренней иерархии ценностей выше и дороже чести личной. “Я виноват, кругом виноват!” — восклицает он, когда осознает это. На наших глазах происходит мужание характера. Порывистый, чистый юноша превращается в защитника отечества, связанного с товарищами по оружию корпоративным понятием чести.
Когда сюжетная логика приводит Николая на поле Шенграбенского сражения, наступает “момент истины”. Ростов осознает невозможность убийства и смерти. “Не может быть, чтобы они хотели убить меня”, — думает он, убегая от французов. Он растерян. Вместо того чтобы стрелять, он швыряет в противника свой пистолет. Он убегает с чувством “зайца, убегающего от собак”. Его страх — это не страх перед врагом. Им владеет “чувство страха за свою счастливую молодую жизнь”.
Николая Ростова не отличают ни глубина ума, присущая, например, князю Андрею, ни глубоко мыслить и переживать боль других людей, характерная для Пьера Безухова. Болконский справедливо видит в нем недалекого гусарского офицера, тот тип людей, которых он особенно не любил. Автор называет Ростова “простодушным”, и это как раз то слово, которым можно выразить его внутреннюю сущность. Простая душа. Честная и порядочная.
Полюбив княжну Марью, Николай Ростов честно старается сохранить верность Соне, которой дал слово.
Женившись, он так же, как когда-то отдавался служению отечеству, отдался служению своей семье и хозяйству. “Николай был хозяин простой, — замечает Толстой, — не любил нововведений... смеялся над теоретическими сочинениями о хозяйстве. У него перед глазами было только одно имение, а не какая-нибудь отдельная часть его... И хозяйство Николая приносило самые блестящие результаты”. (Высшая похвала из уст графа Толстого.)
Автор неохотно прощается с Николаем Ростовым. Определенные черты его характера легко угадываются в Константине Левине из “Анны Карениной”. Они получили свое развитие и в образе Дмитрия Нехлюдова из “Воскресения”.

Жанром найвідомішого твору німецького письменника-романтиста Гофмана «Малюк Цахес на прізвисько Цинобер» є казка, але це зовсім не означає, що те, що там описано і розказано, не має ніякого відношення до реальності і дійсності. Ця казка-новела має деякі особливості, які роблять її вкрай схожою на дійсність. Ті образи, які показує автор, близькі до реальності і не повинні робити на когось виключно казкове і фантастичне враження. У відповідності до змісту цього твору малюк Цахес був просто огидною істотою – він був маленького зросту, виглядав недоладно, некрасиво, риси обличчя його були просто жахливими і відразливими. До того ж, він мав кепський характер, був дурним, не знав нічого корисного і не міг принести користь оточуючим його людям. Проте, Цахеса всі навколо любили, вважали прекрасною людиною, яка є гідною всього найкращого. Так склалося, що завдяки цій чудесній ілюзії Цахес отримував те, чого зовсім не був вартий. А причиною всього цього була лише милість феї. Саме вона дала йому ті три волосини, які допомагали створити таку жахливу і шкідливу для оточуючих ілюзію. Проблеми, підняті в цьому творі, є актуальні сьогодні і в реальному житті. По-перше, варто відзначити, що серед реальних людей, що живуть пліч-о-пліч з нами, теж достатньо тих, хто користується чиєюсь прихильністю, як і Цахес користувався прихильністю феї, і отримують якісь великі від того вигоди. Це абсолютно несправедливо і нечесно, але, на щастя, ще одним аспектом актуальності твору «Малюк Цахес на прізвисько Цинобер» є те, що ті, хто не заслуговує, але отримує блага, рано чи пізно викриваються оточуючими людьми. У навколишніх людей начебто полуда з очей падає і вони бачать, хто ж насправді перед ними стоїть. У таких випадках люди відчувають бажання знищити того, хто стільки часу їх обманював, іноді їм навіть вдається це зробити. Суспільство завжди було і буде однаковим. Іноді успіху добиваються ті, хто цього зовсім не заслуговує. Несправедливість – невід’ємна складова нашого життя. Люди повинні бути уважні до свого оточення, щоб ненароком не допустити туди людину, яка буде подібна Цахесу, тобто не буде мати ніяких переваг, але буде отримувати всі блага. Саме можливість такої ситуації і обумовлює актуальність цього відомого твору Гофмана