(1809-1849) американський письменник, новеліст, поет, критик. на долю його випали нелегкі життєві випробування: народився в сім'ї бродячих акторів, рано втратив батьків, його взяла на виховання багата родина, але щастя було недовгим. характери нового батька і чужого сина не співпадали і зрештою едгар змушений був покинути забезпечену родину і поневірятися. з 1828 до 1831 року по друкується, видає три поетичні збірки, але успіху вони не мають. від голоду його рятує премія, якою його нагородили у конкурсі на краще оповідання. це був "рукопис, знайдений у пляшці". до 1840 року у едгара по вже два томи новел, 1845 року виходить збірка "ворон та інші вірші". злидні, нещастя не полишають по, але в останні роки свого життя він творить поетичні шедеври: "дзвони", "аннабел лі" (1849). поезія в. по - це романтизм у поєднанні з символізмом. улюблена тема поета - природа, яка приховує найпотаємніші відтінки буття. звичайно, поет торкається і вічних тем - кохання і смерті. у по особливе розуміння кохання: почуття завжди платонічне, піднесене, жінка стає символічним образом чогось недосяжного і прекрасного. згадка про передчасно померлу кохану є у віршах і про кохання, і про смерть. відчутно звучать ці мотиви в поезіях "крук", "аннабел лі", "улялюм". науково-фантастичні новели едгара по - це дивовижний сплав комічного і трагічного, поєднання високої ерудиції з захопливим сюжетом. едгар по завоював славу письменника-інтелектуала. усього по написав 64 оповідання. найвідоміші з них: "падіння дому ашерів" (1839), "ділова людина" (1840), "золотий жук" (1843), "чорний кіт" (1843) та інші. по започаткував новий літературний жанр - детектив ("убивство на вулиці морг", "таємниця марі роже"). образ головного героя в оповіданні е. по "золотий жук" розповідь починається з деякої таємничості і неординарності в описі як головного героя, невдахи вільяма леграна, що втратив своє багатство, так і місцевості, де він проживав. протягом усієї оповіді автор тримає читача в напрузі, не розкриваючи особистості свого героя. дійсно, на перший погляд, перед нами встає образ людини, що потерпіла життєве фіаско і втекла від суспільного презирства на безлюдний острів. більш того, реакція леграна на "золотого" жука, знайденого ним для колекції, свідчить про дивацтво цієї людини, що межує з божевіллям. із самого початку, як автор, що веде оповідання від першої особи, так і негр на ім'я юпітер, позаочі вважали "масу білла" не зовсім нормальною людиною, проявляючи, однак, при цьому максимум терпіння і поваги до нещасливого потомственого гугенота. автор так описує цю загадкову людину: "багато що в характері самітника вселяло цікавість і повагу. я побачив, що він добре освічений і наділений незвичайними здібностями, але разом з тим він заражений мізантропією і страждає від хворобливого стану розуму, поринаючи поперемінно то у захват, то в похмурість". критичність ситуації зростає в той момент, коли автор одержує листа від леграна з запрошенням прийти до нього у важливій справі, і чує тривожні відгуки юпітера про свого пана. події, що відбуваються після цього, остаточно переконують оповідача у тому, що його друг одержимий манією скарбошукацтва. "подібні манії можуть легко підштовхнути до божевілля нестійкий розум, особливо якщо вони знаходять собі поживу в таємних прагненнях душі", - вважав тоді автор оповідання. тільки занепокоєння за свого друга спонукає автора разом з юпітером леграна в пошуках скарбів. потім дії леграна, що на перший погляд межують з божевіллям, змушують супутників зупиняти його й умовляти повернутися додому, однак надзвичайна твердість і завзятість вільяма стали цьому перешкодою. однак, після того, як коштовності, в існування яких так твердо вірив легран, нарешті були знайдені, перед читачем зненацька розкривається сила і багатство характеру героя твору едгара по. коли легран крок за кроком описує шлях, який привів його до успіху, ми, бачимо чітку послідовність у розшифровуванні піратського послання і пошукові орієнтирів, зазначених у ньому. тут можна побачити непохитну волю до успіху, яка була помилково прийнята за одержимість. крім того, вражає терпіння, виявлене леграном стосовно свого "здорового", скептично налаштованого і надмірно самовпевненого друга. наступні рядки розповіді дозволяють розкрити в особистості вільяма також витончене почуття гумору, виражене м'якою іронією на адресу автора, коли той запитав про роль жука в пошуках скарбу: "ваші натяки на те, що я не в собі, розсердили мене, і я вирішив відплатити вам маленькою містифікацією в моєму смаку".
Олицетворение ильи: илья муромец – главный герой киевского цикла былин. важнейшие из них: "исцеление ильи муромца", "илья и соловей-разбойник", "илья и сокольник", "илья в ссоре с князем владимиром", "илья и калин-царь", "илья и идолище поганое". наиболее древними считаются былины о бое ильи муромца с соловьем-разбойником и о бое с сокольником (его сыном) . еще в xix веке ученые задумывались над тем, кто стоит за былинным образом противника богатыря – соловья-разбойника. одни в нем видели мифическое существо – олицетворение сил природы, бортника-древолаза, другие высказывали мнение о заимствовании этого образа из фольклора других народов. третьи придерживались взгляда, согласно которому соловей – обычный человек, занимающийся разбоем. за свое умение громко свистеть он был прозван соловьем. в былинном повествовании соловей-разбойник изображен как существо, живущее в лесах со всем своим выводком. в былине рассказывается о воинских подвигах ильи. он отправляется из дома, из села карачарово, что под муромом, в стольный град киев на службу к князю владимиру. по пути илья совершает свой первый подвиг. у чернигова он разбивает вражеское войско, осадившее город. у того ли города чернигова нагнано-то силушки черным-черно, а ий черным-черно, как черно ворона. а илья, "дородный добрый молодец", стал эту силу великую конем топтать и копьем колоть. и побил он эту силу великую. за это черниговские мужики приглашали его в чернигов воеводою, но богатырь не согласился, поскольку ехал он служить всей земле. его , что дорога в киев неспокойна и опасна: заколодила дорожка, замуравела, как у той ли-то у грязи-то у черноей, да у той ли у березы у покляпыя… сидит соловей-разбойник со сыром дубу, сидит соловей-разбойник одихмантьев сын. противник ильи изображен в былине гиперболизированно, его грозная сила преувеличена. это злодей-разбойник. он "свищет по-соловьему", "кричит позвериному". от этого "травушки-муравы уплетаются, все лазоревы цветочки осыпаются, темны лесушки к земле все приклоняются, а что есть людей – то все мертвы лежат". однако илью не испугало мужиков черниговских. он выбирает "дорогу прямоезжую". добрый богатырский конь ильи, услышав посвист соловья, "упирается, на корзни спотыкается". но богатырь бесстрашен. он готов совершить свой второй подвиг. поединок описан лаконично, в былинной традиции. илья берет тугой лук "разрывчатый", натягивает "тетивочку шелковую", накладывает "стрелочку каленую" и стреляет. поверженного соловья он пристегивает к "стремечку булатному" и везет в киев. это первый приезд богатыря в киев, его никто здесь еще не знает. князь не верит рассказу ильи, сомневается, что можно проехать по той дороге, где нагнано силы множество и владычествует соловей-разбойник. тогда илья ведет князя к соловью. но разбойник признает над собой только власть ильи, видя в нем достойного противника и победителя, почитает его выше князя. на приказ владимира продемонстрировать свое искусство, соловей отвечает: "не у вас-то я сегодня, князь, , а не вас-то я хочу да и послушати. я обедал-то у старого казака ильи муромца, да его хочу-то я послушати". тогда илья муромец приказывает ему засвистеть "в полсвиста соловьиного" и "в полкрика звериного". но соловей ослушался и засвистел во всю силу. "маковки на теремах покривились, а околенки во теремах рассыпались от него, посвиста соловьиного, что есть людишек, то все мертвы лежат". а владимир-князь "куньей шубонькой укрывается". только илья устоял на ногах. со словами: "тебе полно-тко свистать да по-соловьему, тебе полно-тко слезить да отцов-матерей, тебе полно-тко вдовить да жен молодых, тебе полно-тко спущать сиротать малых детушек! " он рубит соловью голову. подвиг ильи был наполнен особым смыслом для современников, выступавших за объединение.
