Образ Катерини — вродлива селянська дівчина. У неї чорні брови, карі оченята, біле личко — як квітка в полі, рученьки. Тарас Шевченко використав епітети і порівняльни характеристики для змалювання портрета своєї героїні поеми "Катерина". ... Катерина щиро полюбила москаля, а він її зрадив.
Опис Катерини – «чорні брови», «карі очі»; «біле личко»; покритка;
Риси характеру Катерини – здатна на великі страждання; рішуча, безжалісна; щира і проста, чесна і благородна; відверта і довірлива.
В центрі твору — селянська дівчина Катерина. Вона настільки чесна і благородна, що навіть не підозріває в особі офіцера негідника, вона цілком довіряється йому і тому гине. Почуття її природні, звичайні і змінюються залежно від тих ситуацій, в які вона потрапляє. Внутрішній світ Катерини ясно виявлений в її поведінці: весело їй — вона співає, тяжко — вмивається сльозою. Зображення постаті героїні органічно поєднується з багатьма не менш виразними і не менш пластичними образами-переживаннями. Так, душевний стан Катерини, її тяжкі переживання змальовуються через її поведінку, через її ставлення до людей, до оточення.
Розпитавши дорогу «в Московщину», Катерина просить у них милостині. Це вперше вона простягає руку. Робити їй це дуже тяжко. Відбувається внутрішня боротьба — просити чи не просити? Кожна її репліка природно звучить тільки в устах цієї звичайної дівчини. Її мрії, прагнення є мріями і прагненнями сааме такої дівчини, як Катерина. Репліка — «Люди добрі, де шлях в Московщину?» — вже сама по собі викликає в уяві читача нехай і невиразно окреслену постать. А в поєднанні з описом зовнішності («У латаній свитиночці, на плечах торбина, в руці ціпок, а на другій — заснула дитина») образ стає яскравішим і виразнішим.
Гармонійність зберігається між характером і поведінкою героїні, між ходом думок їх вислову: Обізвався старий батько: / «Чого ждеш, небого?». Що могла сказати старому батькові «грішна» дочка. Вона знає, що її люблять батьки, що страждають, може, ще більш, ніж вона, але виганяють її з дому тому, що своєю поведінкою Катерина порушила моральні традиції. Перша зустріч з москалями завдала їй пекучого болю і закинула в душу невиразний ще сумнів вперше глянути правді в очі. Катерина починає уявляти майбутнє сина-байстрюка. І це її передбачення поділяє автор. Проте нещасна матір ще не може відмовитися від своє мрії і продовжує пошуки, бо любить офіцера, вірить його обіцянкам. Мати-покритка, скільки їй стало сил, захищає своє дитя від жорстокого і ворожого світу. Але всі і все — односельці, батьки, кохана людина, сама феодальна дійсність — повстали проти неї як матері. Саме в цьому трагедія Катерини. У кожній деталі образу героїні розкривається якась сторона його, як цілого, і навпаки — сукупність усіх деталей дає цільний образ страдниці, жертви панської розпусти. Загибель героїні — не випадкова. Вона стала жертвою розпусти панів.
если катерини из шевчека то вот
Образ Катерини — вродлива селянська дівчина. У неї чорні брови, карі оченята, біле личко — як квітка в полі, рученьки. Тарас Шевченко використав епітети і порівняльни характеристики для змалювання портрета своєї героїні поеми "Катерина". ... Катерина щиро полюбила москаля, а він її зрадив.
Опис Катерини – «чорні брови», «карі очі»; «біле личко»; покритка;
Риси характеру Катерини – здатна на великі страждання; рішуча, безжалісна; щира і проста, чесна і благородна; відверта і довірлива.
В центрі твору — селянська дівчина Катерина. Вона настільки чесна і благородна, що навіть не підозріває в особі офіцера негідника, вона цілком довіряється йому і тому гине. Почуття її природні, звичайні і змінюються залежно від тих ситуацій, в які вона потрапляє. Внутрішній світ Катерини ясно виявлений в її поведінці: весело їй — вона співає, тяжко — вмивається сльозою. Зображення постаті героїні органічно поєднується з багатьма не менш виразними і не менш пластичними образами-переживаннями. Так, душевний стан Катерини, її тяжкі переживання змальовуються через її поведінку, через її ставлення до людей, до оточення.
Розпитавши дорогу «в Московщину», Катерина просить у них милостині. Це вперше вона простягає руку. Робити їй це дуже тяжко. Відбувається внутрішня боротьба — просити чи не просити? Кожна її репліка природно звучить тільки в устах цієї звичайної дівчини. Її мрії, прагнення є мріями і прагненнями сааме такої дівчини, як Катерина. Репліка — «Люди добрі, де шлях в Московщину?» — вже сама по собі викликає в уяві читача нехай і невиразно окреслену постать. А в поєднанні з описом зовнішності («У латаній свитиночці, на плечах торбина, в руці ціпок, а на другій — заснула дитина») образ стає яскравішим і виразнішим.
Гармонійність зберігається між характером і поведінкою героїні, між ходом думок їх вислову: Обізвався старий батько: / «Чого ждеш, небого?». Що могла сказати старому батькові «грішна» дочка. Вона знає, що її люблять батьки, що страждають, може, ще більш, ніж вона, але виганяють її з дому тому, що своєю поведінкою Катерина порушила моральні традиції. Перша зустріч з москалями завдала їй пекучого болю і закинула в душу невиразний ще сумнів вперше глянути правді в очі. Катерина починає уявляти майбутнє сина-байстрюка. І це її передбачення поділяє автор. Проте нещасна матір ще не може відмовитися від своє мрії і продовжує пошуки, бо любить офіцера, вірить його обіцянкам. Мати-покритка, скільки їй стало сил, захищає своє дитя від жорстокого і ворожого світу. Але всі і все — односельці, батьки, кохана людина, сама феодальна дійсність — повстали проти неї як матері. Саме в цьому трагедія Катерини. У кожній деталі образу героїні розкривається якась сторона його, як цілого, і навпаки — сукупність усіх деталей дає цільний образ страдниці, жертви панської розпусти. Загибель героїні — не випадкова. Вона стала жертвою розпусти панів.