Проезжая по Военно-Грузинской дороге, он увидел остатки существовавшего когда-то монастыря. Там, среди развалин и могильных плит, он увидел дряхлого старика, который рассказал поэту о своей судьбе. Будучи ребенком, он попал в плен. Мальчик тосковал по родине и страстно мечтал вернуться. Но рутинная жизнь монастыря постепенно приглушила тоску. Пленник втянулся в однообразную жизнь послушника и так и не смог осуществить заветную мечту. М. Ю. Лермонтов в течение десяти лет до этого события вынашивал идею создания поэмы об иноке, рвущемся на свободу. И рассказ старика был настолько созвучен с мыслями поэта, что воплотить замысел в замечательную поэму "Мцыри". Только в отличие от прототипа, Мцыри хотя бы сделал попытку вырваться из прочных стен устоявшейся монастырской жизни.
Повествование ведется в форме монолога, поэтому читатель особенно остро ощущает отчужденность мальчика, его отстраненность от дел житейских, его воспоминания о родине — теплой, яркой, светлой, не идущей ни в какое сравнение с серой, тихой, угрюмой жизнью в теперешней его обители. В первой главе поэмы особенно видны трагические противоречия между душевной силой юноши и жизненными обстоятельствами, загнавшими его в тесные рамки монастырской жизни.
И вот, когда юноша должен принять обет, под покровом ночи он исчезает. Он отсутствует три дня. Его находят изможденным и обессиленным. "И близок стал его конец;/ Тогда пришел .к нему чернец". Начинается предсмертная исповедь — одиннадцать глав, повествующих о трех днях свободы, вместивших всю трагедию и все счастье его жизни. Исповедь Мцыри превращается в проповедь, спор с духовником о том, что добровольное рабство ниже, чем "чудесный мир тревог и битв", открывающийся свободой. Мцыри не раскаивается в содеянном, не говорит о греховности своих желаний, мыслей и поступков. Как сон, перед Мцыри встал образ отца, сестер, и он попытался найти дорогу домой. Три дня он жил и наслаждался дикой природой. Он наслаждался всем, чего был лишен, — гармонией, единением, братством. Девушка-грузинка, встретившаяся ему, тоже часть свободы и гармонии, слившейся с природой, но он сбивается с дороги домой.
На своем пути Мцыри встретил барса. Юноша уже ощутил всю силу и радость свободы, увидел единство природы и вступает в бой с одним из ее творений. Это было равное соперничество, где каждое живое существо отстаивало право делать то, что предписано ему природой. Мцыри победил, получив при этом смертельные раны от когтей барса.
Его находят в бессознательном состоянии. Придя в себя, Мцыри не страшится смерти, он опечален лишь тем, что его не похоронят в родной земле.
Мцыри, увидевший красоту жизни, не жалеет о кратковременности своего пребывания на земле, он осуществил попытку вырваться из пут, его дух не сломлен, в умирающем теле живет свободная воля.
М. Ю. Лермонтов этой поэмой дал понять нам, что стремления людей выполнимы, надо только страстно желать чего-нибудь и не бояться сделать решительный шаг. Многие, как повстречавшийся Лермонтову старик, не находят в себе сил совершить попытку вернуть себе свободу.
Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.
В 1837 году М. Ю. Лермонтов был сослан на Кавказ.
Проезжая по Военно-Грузинской дороге, он увидел остатки существовавшего когда-то монастыря. Там, среди развалин и могильных плит, он увидел дряхлого старика, который рассказал поэту о своей судьбе. Будучи ребенком, он попал в плен. Мальчик тосковал по родине и страстно мечтал вернуться. Но рутинная жизнь монастыря постепенно приглушила тоску. Пленник втянулся в однообразную жизнь послушника и так и не смог осуществить заветную мечту. М. Ю. Лермонтов в течение десяти лет до этого события вынашивал идею создания поэмы об иноке, рвущемся на свободу. И рассказ старика был настолько созвучен с мыслями поэта, что воплотить замысел в замечательную поэму "Мцыри". Только в отличие от прототипа, Мцыри хотя бы сделал попытку вырваться из прочных стен устоявшейся монастырской жизни.
Повествование ведется в форме монолога, поэтому читатель особенно остро ощущает отчужденность мальчика, его отстраненность от дел житейских, его воспоминания о родине — теплой, яркой, светлой, не идущей ни в какое сравнение с серой, тихой, угрюмой жизнью в теперешней его обители. В первой главе поэмы особенно видны трагические противоречия между душевной силой юноши и жизненными обстоятельствами, загнавшими его в тесные рамки монастырской жизни.
И вот, когда юноша должен принять обет, под покровом ночи он исчезает. Он отсутствует три дня. Его находят изможденным и обессиленным. "И близок стал его конец;/ Тогда пришел .к нему чернец". Начинается предсмертная исповедь — одиннадцать глав, повествующих о трех днях свободы, вместивших всю трагедию и все счастье его жизни. Исповедь Мцыри превращается в проповедь, спор с духовником о том, что добровольное рабство ниже, чем "чудесный мир тревог и битв", открывающийся свободой. Мцыри не раскаивается в содеянном, не говорит о греховности своих желаний, мыслей и поступков. Как сон, перед Мцыри встал образ отца, сестер, и он попытался найти дорогу домой. Три дня он жил и наслаждался дикой природой. Он наслаждался всем, чего был лишен, — гармонией, единением, братством. Девушка-грузинка, встретившаяся ему, тоже часть свободы и гармонии, слившейся с природой, но он сбивается с дороги домой.
На своем пути Мцыри встретил барса. Юноша уже ощутил всю силу и радость свободы, увидел единство природы и вступает в бой с одним из ее творений. Это было равное соперничество, где каждое живое существо отстаивало право делать то, что предписано ему природой. Мцыри победил, получив при этом смертельные раны от когтей барса.
Его находят в бессознательном состоянии. Придя в себя, Мцыри не страшится смерти, он опечален лишь тем, что его не похоронят в родной земле.
Мцыри, увидевший красоту жизни, не жалеет о кратковременности своего пребывания на земле, он осуществил попытку вырваться из пут, его дух не сломлен, в умирающем теле живет свободная воля.
М. Ю. Лермонтов этой поэмой дал понять нам, что стремления людей выполнимы, надо только страстно желать чего-нибудь и не бояться сделать решительный шаг. Многие, как повстречавшийся Лермонтову старик, не находят в себе сил совершить попытку вернуть себе свободу.
Відповідь:
Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.