Онегин стал перерождаться под влиянием своей любви к Татьяне, к "новой"Татьяне. Героям суждено было встретиться еще раз, после драматических событий в деревне. Встреча была решительной прежде всего для Онегина, для его представлений о жизни, другом человеке, о женщине, любви, себе самом. Он случайно встречается с Татьяной на балу и без памяти влюбляется в неё. Внезапно с особой остротой молодой человек ощущает, что вся предыдущая жизнь была им растрачена, и важным здесь становится то, что это не холодный вывод, но тяжкое для него переживание и осознание. Ещё более тяжким оно становится, когда Татьяна своим отказом перечеркивает все его надежды на возможность обретения счастья. Этот момент становится настоящим прозрением для героя бессмысленности его сомнительности открывающегося перед ним будущего, когда все лучшее в себе он успел растратить. Самыми болезненными становятся слова Татьяны о том, что "счастье было так возможно". Она ушла. Стоит Евгений, Как будто громом поражен. В какую бурю ощущений Теперь он сердцем погружен.
В письме Онегина к Татьяне в нем уже нет иронии, нет светской умеренности, светской маски. Онегин внезапно осознает все те возможности, которые он упустил или не увидел, которые не смог или не захотел претворить в жизнь. Единственным виновником в том, что не сложилась его собственная жизнь, в том, что не сложилась счастливо жизнь Татьяны, оказывается он сам, поскольку именно он полностью и целиком несет ответственность за итоги всех десятилетий его жизни. Произошло прозрение героя. Но именно на этом Пушкин обрывает свой роман. От полной пустоты Онегин приходит к осознанию ошибочности всей его предшествующей жизни, которую, как оказывается, в действительности он совершенно не знает. И он снова в начале пути. Образ героя не завершен, как не завершен ни один живой человек. Читатель не знает, как сложится судьба Онегина, к каким последствиям приведёт его пережитое потрясение, останется ли он холодным и равнодушным или же, наконец, обретет себя.
Війна. Від цього слова відразу стає не по собі, однак не кожному дана здатність тверезо оцінити всю масштабність лих, пережитих жахів і втрат, пов’язаних зі словом «війна». Кривава, жорстока, неконтрольована… а чи потрібна вона? Однією з подій, яка наклала глибокий відбиток на історію в цілому, є одна з найбільш кошмарних воєн останніх століть. Так, саме Друга світова. Вивчення ситуації, яка спричинила за собою розвиток подій, що змусили перевернутися не тільки Європу, але й увесь світ, сьогодні присвячуються часи шкільних занять, багато хто знає про Велику Вітчизняну війну із спеціалізованих книг, деякі, можливо, почули сумну історію з вуст родичів, очевидців трагедії, яких з кожним днем стає все менше і менше. Незважаючи на те, що події ці відбулися не так давно і продовжують вивчатися, все меншою стає вірогідність отримати достовірну інформацію про події цієї жахливої війни. Німі обличчя на чорно-білих світлинах, обривки листів, могили сотень тисяч полеглих у боротьбі за свободу своєї Батьківщини, мільйони невинних людей, які не бажали нікому зла, але покинули передчасно цей світ – дуже скоро лише це у нас залишиться, а справжнє обличчя Війни розпливеться немов туман, забудеться, вислизне, залишивши після себе лише почуття, потрібні для того, щоб пам’ятати і шанувати пам’ять покійних під товстим шаром землі і пороху, але чи буде серед цих почуттів справжнє бажання це зробити?
Як було сказано вище, жоден з живучих нині молодих людей покоління 70-х років минулого століття та наступних поколінь вже не може об’єктивно оцінити масштаб трагедії радянського народу під час Великої Вітчизняної війни. Однак при наявності бажання представники цих поколінь завжди можуть звернутися до видань очевидців, ознайомитися з відповідними документами, благо можливості є, і відкоригувати своє уявлення про ті роки.
Природно, що вже ніяк не на останньому місці знаходяться твори письменників, яким довелося творити в період війни та після Перемоги, бути учасниками бойових дій, перебувати на фронті без будь-яких навичок володіння зброєю, або щасливими власниками життя в мирних куточках планети . Вони внесли свій внесок у розвиток як історії, так і літератури – і це не обговорюється. Сьогодні, дякувати Богові, ще зі шкільного віку підростаюче покоління поступово знайомлять з аспектами життя того чи іншого письменника аба поета і проблематикою їх творів, присвячених Великій Вітчизняній війні.
к "новой"Татьяне.
Героям суждено было встретиться еще раз, после драматических
событий в деревне.
Встреча была решительной прежде всего для Онегина,
для его представлений о жизни, другом человеке, о женщине,
любви, себе самом.
Он случайно встречается с Татьяной на балу и без памяти
влюбляется в неё.
Внезапно с особой остротой молодой человек ощущает,
что вся предыдущая жизнь была им растрачена, и важным
здесь становится то, что это не холодный вывод,
но тяжкое для него переживание и осознание.
Ещё более тяжким оно становится, когда Татьяна своим
отказом перечеркивает все его надежды на возможность
обретения счастья.
Этот момент становится настоящим прозрением для героя
бессмысленности его сомнительности открывающегося
перед ним будущего, когда все лучшее в себе он успел растратить.
Самыми болезненными становятся слова Татьяны о том,
что "счастье было так возможно".
Она ушла.
Стоит Евгений,
Как будто громом поражен.
В какую бурю ощущений
Теперь он сердцем погружен.
В письме Онегина к Татьяне в нем уже нет иронии, нет светской
умеренности, светской маски.
Онегин внезапно осознает все те возможности, которые он
упустил или не увидел, которые не смог или не захотел
претворить в жизнь. Единственным виновником в том,
что не сложилась его собственная жизнь, в том, что не сложилась
счастливо жизнь Татьяны, оказывается он сам, поскольку
именно он полностью и целиком несет ответственность за
итоги всех десятилетий его жизни.
Произошло прозрение героя.
Но именно на этом Пушкин обрывает свой роман.
От полной пустоты Онегин приходит к осознанию ошибочности
всей его предшествующей жизни, которую, как оказывается,
в действительности он совершенно не знает.
И он снова в начале пути.
Образ героя не завершен, как не завершен ни один живой человек.
Читатель не знает, как сложится судьба Онегина, к каким
последствиям приведёт его пережитое потрясение,
останется ли он холодным и равнодушным или же,
наконец, обретет себя.
Війна. Від цього слова відразу стає не по собі, однак не кожному дана здатність тверезо оцінити всю масштабність лих, пережитих жахів і втрат, пов’язаних зі словом «війна». Кривава, жорстока, неконтрольована… а чи потрібна вона? Однією з подій, яка наклала глибокий відбиток на історію в цілому, є одна з найбільш кошмарних воєн останніх століть. Так, саме Друга світова. Вивчення ситуації, яка спричинила за собою розвиток подій, що змусили перевернутися не тільки Європу, але й увесь світ, сьогодні присвячуються часи шкільних занять, багато хто знає про Велику Вітчизняну війну із спеціалізованих книг, деякі, можливо, почули сумну історію з вуст родичів, очевидців трагедії, яких з кожним днем стає все менше і менше. Незважаючи на те, що події ці відбулися не так давно і продовжують вивчатися, все меншою стає вірогідність отримати достовірну інформацію про події цієї жахливої війни. Німі обличчя на чорно-білих світлинах, обривки листів, могили сотень тисяч полеглих у боротьбі за свободу своєї Батьківщини, мільйони невинних людей, які не бажали нікому зла, але покинули передчасно цей світ – дуже скоро лише це у нас залишиться, а справжнє обличчя Війни розпливеться немов туман, забудеться, вислизне, залишивши після себе лише почуття, потрібні для того, щоб пам’ятати і шанувати пам’ять покійних під товстим шаром землі і пороху, але чи буде серед цих почуттів справжнє бажання це зробити?
Як було сказано вище, жоден з живучих нині молодих людей покоління 70-х років минулого століття та наступних поколінь вже не може об’єктивно оцінити масштаб трагедії радянського народу під час Великої Вітчизняної війни. Однак при наявності бажання представники цих поколінь завжди можуть звернутися до видань очевидців, ознайомитися з відповідними документами, благо можливості є, і відкоригувати своє уявлення про ті роки.
Природно, що вже ніяк не на останньому місці знаходяться твори письменників, яким довелося творити в період війни та після Перемоги, бути учасниками бойових дій, перебувати на фронті без будь-яких навичок володіння зброєю, або щасливими власниками життя в мирних куточках планети . Вони внесли свій внесок у розвиток як історії, так і літератури – і це не обговорюється. Сьогодні, дякувати Богові, ще зі шкільного віку підростаюче покоління поступово знайомлять з аспектами життя того чи іншого письменника аба поета і проблематикою їх творів, присвячених Великій Вітчизняній війні.