Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
В повести "Капитанская дочка" Пушкин постоянно противопоставляет Гринёва и Швабрина - двух дворян, молодых офицеров, слушащих в Белогорской крепости, с целью разрешения проблемы чести и долга. Не случайно Пушкин выбрал эпиграфом повести пословицу "Береги честь смолоду".
Разница между главными героями видна по тому, как они попали в Белогорскую крепость. Гринёва отец отправил туда, чтобы "послужил он в армии, да потянул лямку, да понюхал пороху...". Швабрин же, по словам "капитаншы" Василисы Егоровны "...вот уж пятый год как к нам переведён за смертоубийство" .
Гринёв и Швабрин по-разному понимают выражение "воинский долг". Это мы можем увидеть из их отношения к Пугачёву. Швабрин, забыв о своей присяге, перешёл на сторону Пугачёва. Гринёв же находится с Пугачёвым в "странных приятельских отношениях". Заячий тулупчик и стакан вина, которыми когда-то молодой дворянин одарил мужика во время бурана выведшего кибитку к умёту, были восприняты этим мужиком, то есть Пугачёвым, как "добродетель". За доброту и искренонность чувств Пугачёв также платит благодарностью.
По-разному относятся главные герои и к Марье Ивановне. Гринёв влюбляется в Машу и пишет стихи, посвящённые ей. Эти стихи он показал Швабрину, а тот раскритиковал и посмеялся над этими стихами: "Тут он взял от меня тетрадку и начал немилосердно разбирать каждый стих, каждое слово, издеваясь надо мною самым колким образом ". Всё дело в том, что Швабрин тоже влюблён в Машу. Но разве может позволить себе любящий человек сказать "...чтоб Маша Миронова ходила к тебе в сумерки, то вместо нежных стишков подари ей пару серег " ?
Итак, Пётр Гринёв - мужественный человек, обладающий чувством долга, умеющий любить. Он живёт по совету "береги плать снову, честь смолоду". Это действительно "природный дворянин" в лучшем смысле этого слова. Швабрин же лишь называется дворянином, по своим душевным качествам он уступает даже подручным Пугачёва: Хлопуше и Белобородову. И Пушкин, на контрасте давая счастливого будущего Гринёва и того, что предстоит Швабрину, показывает обречённость такого типа людей
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Разница между главными героями видна по тому, как они попали в Белогорскую крепость. Гринёва отец отправил туда, чтобы "послужил он в армии, да потянул лямку, да понюхал пороху...". Швабрин же, по словам "капитаншы" Василисы Егоровны "...вот уж пятый год как к нам переведён за смертоубийство" .
Гринёв и Швабрин по-разному понимают выражение "воинский долг". Это мы можем увидеть из их отношения к Пугачёву. Швабрин, забыв о своей присяге, перешёл на сторону Пугачёва. Гринёв же находится с Пугачёвым в "странных приятельских отношениях". Заячий тулупчик и стакан вина, которыми когда-то молодой дворянин одарил мужика во время бурана выведшего кибитку к умёту, были восприняты этим мужиком, то есть Пугачёвым, как "добродетель". За доброту и искренонность чувств Пугачёв также платит благодарностью.
По-разному относятся главные герои и к Марье Ивановне. Гринёв влюбляется в Машу и пишет стихи, посвящённые ей. Эти стихи он показал Швабрину, а тот раскритиковал и посмеялся над этими стихами: "Тут он взял от меня тетрадку и начал немилосердно разбирать каждый стих, каждое слово, издеваясь надо мною самым колким образом ". Всё дело в том, что Швабрин тоже влюблён в Машу. Но разве может позволить себе любящий человек сказать "...чтоб Маша Миронова ходила к тебе в сумерки, то вместо нежных стишков подари ей пару серег " ?
Итак, Пётр Гринёв - мужественный человек, обладающий чувством долга, умеющий любить. Он живёт по совету "береги плать снову, честь смолоду". Это действительно "природный дворянин" в лучшем смысле этого слова. Швабрин же лишь называется дворянином, по своим душевным качествам он уступает даже подручным Пугачёва: Хлопуше и Белобородову. И Пушкин, на контрасте давая счастливого будущего Гринёва и того, что предстоит Швабрину, показывает обречённость такого типа людей