В этом лирическом этюде И. С. Тургенев размышляет о сущности русского языка, о необходимости родного языка особенно «во дни сомнений, во дни тягостных раздумий о судьбах… родины» . Русское слово является поддержкой и опорой автору, находящемуся вдали от родины, ведь во время написания лирических миниатюр И. С. Тургенев жил за границей. Писатель характеризует русский язык с следующих эпитетов: «великий, могучий, правдивый и свободный» . Размышляя о тяжелой судьбе своего народа, И. С. Тургенев пишет: «…как не впасть в отчаяние при виде всего, что совершается дома» . Но финал стихотворения в прозе не трагичен, писатель верит в душевную силу, нравственную мощь, духовную стойкость своего народа: «Но нельзя верить, чтобы такой язык не был дан великому народу! » Судьба народа напрямую связана с развитием русского языка, который поражает своей глубиной и красотой.
Ще кілька десятків років тому мало хто в нашій країні міг уявити, наскільки доступними та зручними можуть бути досягнення новітніх високих технологій. сьогодні майже в усіх родинах із середнім та високим достатком є ій персональний комп'ютер, найчастіше підключений до мережі інтернет. із великим задоволенням ми користуємося маленьким кишеньковим комп'ютером — мобільним телефоном, який дає можливість у будь-який момент зв'язатися з потрібною людиною. новий час змінює свідомість, прискорюються процеси ізації. проте кожне наукове відкриття, кожна технічна новація призводить до наслідків печальних. особливо коли ультрасучасна технологія стає заручником недобрих людських намірів або просто потрапляє до рук неуків, бездарностей, , невідповідальних людей. наприклад, наприкінці xx ст. в україні "мирний" атом став причиною радіаційного забруднення великої території родючої землі, тяжких захворювань та смертей людей. наслідки чорнобильської катастрофи остаточно не зникнуть із поколінням її очевидців, а будуть проявлятися у вигляді генетичних мутацій та погіршення стану здоров'я онуків тих, хто вважав пожежу на атомній станції не таким уже й великим лихом та свято вірив у всемогутність радянського уряду. у середині xx ст. над японськими містами хіросімою та нагасакі було проведено жахливий за своїми наслідками експеримент. кожна людська смерть — це страшна трагедія. ці дві події пов'язані між собою багато чим, хоча схематично цей зв'язок можна зобразити так: наукове відкриття — людське страждання і смерть. постає одвічне питання: хто винен? безперечно, винні ті, хто ухвалив рішення та здійснив атомне бомбардування, ті, хто своєчасно не зреагував на пожежу в атомному реакторі. але найбільша провина і відповідальність лежить на тих, хто "подарував" людству можливість користуватися тим самим атомом. талановитий науковець завжди дивиться на світ не так, як інші: він здатен побачити невидимі іншим закономірності, маніпулювати найрізноманітнішою інформацією, проводити досліди, експерименти. результатом цієї діяльності є відкриття, які, у свою чергу, можуть принести людству користь або шкоду. проблема відповідальності вчених за свої наукові відкриття своєрідно розкривається у п'єсі б. брехта "життя галілея".
