Гетьман Іван Мазепа є найвідомішим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичних твори, 17 літературних творів, шість скульптур.
Образ українського гетьмана дістав відображення в поемах О. Пушкіна «Полтава» (1828), К. Рилєєва «Войнаровський» (1825), В. Гюго «Мазепа» (1829), трагедії Ю. Словацького «Мазепа» (1839), драмі Р. Готтшаля «Мазепа» (1865) та ін. Образ Мазепи надихав і українських письменників — Є. Руданського, Б. Лепкого, В. Сосюру.
Цей коротенький перелік свідчить про те, що постать українського гетьмана була справді яскравою, де була дійсно непересічна особистість, а саме такі привертали увагу романтиків. І саме про таких людей, як Мазепа, складають легенди і міфи. Так і в поемі про українського гетьманаБайрон поєднав історичну правду та романтичний міф.
Інтерес Байрона до Мазепи був викликаний ще й тим, що бунтарські настрої поета збігалися зі сприйняттям образу Мазепи в Європі — як прикладу героїчного служіння батьківщині, через що український гетьман став для європейців одним з найшановніших діячів в української історії.
Згадаємо риси романтичного героя: він обов'язково незвичний, трагічний, самотній, вигнанець і бунтар, розчарований у житті, суперечливий, гордий, із сильним характером, здатний протистояти суспільству, пристрасний.
Я вважаю, що Мазепа з поеми Байрона — саме такий, отже, романтичний герой.
Він, по-перше, має риси романтичного героя: яскравий, незвичний, гордий, самотній, трагічний, бунтар і вигнанець.
Майбутній гетьман вирізнявся серед інших незвичайною красою та тим, що тепер називають харизмою: «Вродливий красень з мене був». Він мав «і молодість, і миць», незвичайний успіх у дам, заслужив собі право бути біля короля Яна-Казимира і набув чимало заздрісників. Це зробило його самотнім. Мазепа бунтує проти правил суспільства, в якому кохання не є причиною для шлюбу, в якому підступи і зрада — звичайне явище. Він порушує закони суспільства, в якому живе, коли пристрасно віддається коханню до Терези, коханню, яке зберіг на все життя. Коли Мазепа згадує молодість, розважаючи пораненого короля Карла після бою, який вони програли, гетьман зізнається: «вогонь безсмертний не помер». Така сильна пристрасть в дусі романтичного героя. Але вона веде до трагічних наслідків, з якими йому довелося боротися на самоті.
В жизни всегда есть место подвигу. Человек порой даже и не представляет, что может стать героем, ведет себя так, как диктует сердце, а при этом совершает такой поступок, который достоин восхищения.
Тема героизма не редка в литературе, многие писатели хоть раз обращались к ней. Интересную интерпретацию мы находим в рассказе Всеволода Гаршина «Сигнал».
Персонаж, которому предстоит совершить героический поступок, обычный сторож на железнодорожной станции, Семен Иванович Иванов. Жизнь его проста и не лишена горести. Во время службы денщиком Семен не раз бывал под пулями, преодолевая свой страх, он приносил офицерам чай. Вернувшись домой, Иванов узнает печальные вести: умер отец и четырехлетний сынишка. Вдвоем с женой они отправляются странствовать по белу свету в поисках счастья. И лишь случай им обрести свое место. Семен встречает начальника железнодорожной станции и получает место сторожа.
Служба эта Семену пришлась по душе. Иванов выучил расписание, с нетерпением ожидал проходящих поездов, порой и по ночам не спал, чтобы не пропустить очередной локомотив. В остальное же время он совершал обходы, равнял щебенку, подкручивал гайки. В общем, выполнял все, что нужно, причем, всегда усердно и ответственно.
Гетьман Іван Мазепа є найвідомішим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичних твори, 17 літературних творів, шість скульптур.
Образ українського гетьмана дістав відображення в поемах О. Пушкіна «Полтава» (1828), К. Рилєєва «Войнаровський» (1825), В. Гюго «Мазепа» (1829), трагедії Ю. Словацького «Мазепа» (1839), драмі Р. Готтшаля «Мазепа» (1865) та ін. Образ Мазепи надихав і українських письменників — Є. Руданського, Б. Лепкого, В. Сосюру.
Цей коротенький перелік свідчить про те, що постать українського гетьмана була справді яскравою, де була дійсно непересічна особистість, а саме такі привертали увагу романтиків. І саме про таких людей, як Мазепа, складають легенди і міфи. Так і в поемі про українського гетьманаБайрон поєднав історичну правду та романтичний міф.
Інтерес Байрона до Мазепи був викликаний ще й тим, що бунтарські настрої поета збігалися зі сприйняттям образу Мазепи в Європі — як прикладу героїчного служіння батьківщині, через що український гетьман став для європейців одним з найшановніших діячів в української історії.
Згадаємо риси романтичного героя: він обов'язково незвичний, трагічний, самотній, вигнанець і бунтар, розчарований у житті, суперечливий, гордий, із сильним характером, здатний протистояти суспільству, пристрасний.
Я вважаю, що Мазепа з поеми Байрона — саме такий, отже, романтичний герой.
Він, по-перше, має риси романтичного героя: яскравий, незвичний, гордий, самотній, трагічний, бунтар і вигнанець.
Майбутній гетьман вирізнявся серед інших незвичайною красою та тим, що тепер називають харизмою: «Вродливий красень з мене був». Він мав «і молодість, і миць», незвичайний успіх у дам, заслужив собі право бути біля короля Яна-Казимира і набув чимало заздрісників. Це зробило його самотнім. Мазепа бунтує проти правил суспільства, в якому кохання не є причиною для шлюбу, в якому підступи і зрада — звичайне явище. Він порушує закони суспільства, в якому живе, коли пристрасно віддається коханню до Терези, коханню, яке зберіг на все життя. Коли Мазепа згадує молодість, розважаючи пораненого короля Карла після бою, який вони програли, гетьман зізнається: «вогонь безсмертний не помер». Така сильна пристрасть в дусі романтичного героя. Але вона веде до трагічних наслідків, з якими йому довелося боротися на самоті.
В жизни всегда есть место подвигу. Человек порой даже и не представляет, что может стать героем, ведет себя так, как диктует сердце, а при этом совершает такой поступок, который достоин восхищения.
Тема героизма не редка в литературе, многие писатели хоть раз обращались к ней. Интересную интерпретацию мы находим в рассказе Всеволода Гаршина «Сигнал».
Персонаж, которому предстоит совершить героический поступок, обычный сторож на железнодорожной станции, Семен Иванович Иванов. Жизнь его проста и не лишена горести. Во время службы денщиком Семен не раз бывал под пулями, преодолевая свой страх, он приносил офицерам чай. Вернувшись домой, Иванов узнает печальные вести: умер отец и четырехлетний сынишка. Вдвоем с женой они отправляются странствовать по белу свету в поисках счастья. И лишь случай им обрести свое место. Семен встречает начальника железнодорожной станции и получает место сторожа.
Служба эта Семену пришлась по душе. Иванов выучил расписание, с нетерпением ожидал проходящих поездов, порой и по ночам не спал, чтобы не пропустить очередной локомотив. В остальное же время он совершал обходы, равнял щебенку, подкручивал гайки. В общем, выполнял все, что нужно, причем, всегда усердно и ответственно.
Объяснение: