Выразительному чтению в (2, Чем, по вашему мнению, было чувство Кирибеевича к Алене Дмитри
евне: настоящей любовью или прихотью любимна паря, привыкшего к
тому, что ему многое позволено? Почему опричник не сказал парю всей
правды? Хотел ли он причинить зло понравившейся женшине? В чем
заключалась его вина?
Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі.
Пейзажи нередко вызывают восхищение не только поэтических натур, но и простых людей. Ну как не влюбиться в золотой листопад, который описывал И. А. Бунин. Как не услышать скрип снега, воспроизведенный А. С. Пушкиным. Как не восхищаться пением соловья, переданным с особенной любовью И. А. Крыловым. Но поэтическим натурам свойственно не только воспевать красоту края или места, которое оставило неизгладимый след в их душе. Поэтические пейзажные строчки они наполняют особенным содержанием: своими размышлениями о жизни. Поэтому природа становится не только союзником или противником, но и выразителем душевного переживания как лирического героя, так и самого автора. Так через картины природы Ф. И. Тютчев показывает нам свое отношение к жизни, которое может носить не только какой-то смысловой подтекст, но и показывать красоту прекрасного природного мгновения.