1. Де і коли відбуваються події роману? (У мальовничій окрузі Англії, що її зрошує річка Дон, у лісі, кінець правління Ричарда І, коли піддані чекали його повернення з полону.)
2. Що означає слово Айвенго?(Слово походить від назви місцевості, про яку згадується в старовинній баладі.)
3. Яким було становище народу?(Подвійна тиранія: потерпали від завойовників норманів, і від своїх феодалів.)
4. Яка мова переважала? (При дворі й у замках найзначніших магнатів уживалася франко норманська мова, цією ж мовою провадилося все судочинство.. А селяни і челядь говорили англосаксонською.)
5. Як сформувалася англійська мова?(З мішаної говірки мови переможців (норманів – французька) і мови переможених – англосаксів.)
6. Що є безумовним доказом пригнічення корінного населення, обмеження їхньої самостійності?(У них відібрано рідну мову.)
7. Які дві постаті ми зустрічаємо у лісі? (Двох рабів Седрика Сакса – Гурта і Вамбу.)
8. Звідки ми дізналися, що це раби?(Наглухо запаяне на шиї бронзове кільце, схоже на собачий нашийник, з написом: «Гурт, природжений раб Седріка з Ротервуда».)
9. Ким був Гурт у Седріка, його робота.(Свинопас.)
– Спробуйте порівняти Енея та Ахілла як взірців античного героя. Що між ними спільного, чим і чому вони відрізняються? Висновки запишіть у вигляді порівняльної таблиці “Спільне та відмінне в образах Енея та Ахілла за поемами Вергілія “Енеїда” та Гомера “Іліада”.
Образу Енея притаманні риси, не характерні ідеальному епічному героєві. Він – “людина Долі”. Йому притаманні внутрішні протиріччя між особистими почуттями та покірністю волі богів, коханням та обов’язком, від природи миролюбним характером та необхідністю виконувати те, що визначене долею. Він мудрий політик.
Вергілій свідомо розкриває недосконалості і помилки головного образу поеми. Це дуже корисно. Адже читача Еней цікавить не тільки сам по собі, а здебільшого як і відображений в ньому певний “історичний” тип людини, особливий різновид ментальності, в якому “людське” і “надлюдське”, доля не тільки не виключають одне одного, а й співпрацюють між собою, вибудовуючи той новий тип, який найбільше просунувся на шляху до формування особистості. відрадно – кожен випадок збереження людяності й зростання її навіть під час виконання “надлюдських” завдань вселяють упевненість у тому, що людяність не підлягає подоланню чи знищенню, що вона є найважливішим ракурсом людини, опорою її існування у дусі й запорукою духовного зростання.
Якщо людині властиво помилятись, то Еней, безумовно, людина. Він має й чутливу людську душу (Пригадайте сльози Енея під час розлуки з Креусою, у зв’язку із загибеллю Палінура чи під час відплиття з Бутроту, де він назавжди прощається з Геленом і Андромахою.)
Ключові події – втеча із Трої, прощання з Дідоною заради “лавінійських” берегів Італії, зустріч з покинутою коханою у царстві мертвих – не тільки відтворю ють основні риси Енеєвого “персонологічного” типу, його можливості поведінки, стереотипи й сам вибір їх за конкретних умов, а й насамкінець “особисту поведінку”, дрейф, за сім років блукання. Вони допомагають вибудувати Енея – його поведінку і його “персонологічний” тип, ненав’язливо готуючи зміни у них. Ключовий момент, що відділяє життя Енея минулого від Енея теперішнього, – зустріч з батьком у царстві мертвих. Не випадково там же він востаннє бачить і Дідону.
Ці дві зустрічі співвіднесені одна з одною за принципом контрасту. Перша – про минуле, про розрив і його наслідки, друга – про майбутнє і торжество вірності. Першої зустрічі не чекали вже ні Еней, ні Дідона, на другу чекав Еней, і на неї сподівався Анхіс.
Перша залишила гіркий осад і усвідомлення невідворотності й незмінності того, що сталося, після другої ще не до кінця зрозумілі визначення долі й воля богів уперше набула цілком конкретних обрисів і “любові до майбутньої слави”. Еней вперше зримо побачив свою мету й знав тепер, що потрібно робити, в чому полягає його обов’язок та щастя. В Енеєві зливаються особистісне і державницьке, що робить його новою людиною, а відтак і трансформує образ Енея як античного героя епосу у образ політика, державного мужа.
В цьому, безумовно, проявилось авторське новаторство Вергілія.
Объяснение:
1. Де і коли відбуваються події роману? (У мальовничій окрузі Англії, що її зрошує річка Дон, у лісі, кінець правління Ричарда І, коли піддані чекали його повернення з полону.)
2. Що означає слово Айвенго?(Слово походить від назви місцевості, про яку згадується в старовинній баладі.)
3. Яким було становище народу?(Подвійна тиранія: потерпали від завойовників норманів, і від своїх феодалів.)
4. Яка мова переважала? (При дворі й у замках найзначніших магнатів уживалася франко норманська мова, цією ж мовою провадилося все судочинство.. А селяни і челядь говорили англосаксонською.)
5. Як сформувалася англійська мова?(З мішаної говірки мови переможців (норманів – французька) і мови переможених – англосаксів.)
6. Що є безумовним доказом пригнічення корінного населення, обмеження їхньої самостійності?(У них відібрано рідну мову.)
7. Які дві постаті ми зустрічаємо у лісі? (Двох рабів Седрика Сакса – Гурта і Вамбу.)
8. Звідки ми дізналися, що це раби?(Наглухо запаяне на шиї бронзове кільце, схоже на собачий нашийник, з написом: «Гурт, природжений раб Седріка з Ротервуда».)
9. Ким був Гурт у Седріка, його робота.(Свинопас.)
10. Ким був другий раб?(Блазень.)
– Спробуйте порівняти Енея та Ахілла як взірців античного героя. Що між ними спільного, чим і чому вони відрізняються? Висновки запишіть у вигляді порівняльної таблиці “Спільне та відмінне в образах Енея та Ахілла за поемами Вергілія “Енеїда” та Гомера “Іліада”.
Образу Енея притаманні риси, не характерні ідеальному епічному героєві. Він – “людина Долі”. Йому притаманні внутрішні протиріччя між особистими почуттями та покірністю волі богів, коханням та обов’язком, від природи миролюбним характером та необхідністю виконувати те, що визначене долею. Він мудрий політик.
Вергілій свідомо розкриває недосконалості і помилки головного образу поеми. Це дуже корисно. Адже читача Еней цікавить не тільки сам по собі, а здебільшого як і відображений в ньому певний “історичний” тип людини, особливий різновид ментальності, в якому “людське” і “надлюдське”, доля не тільки не виключають одне одного, а й співпрацюють між собою, вибудовуючи той новий тип, який найбільше просунувся на шляху до формування особистості. відрадно – кожен випадок збереження людяності й зростання її навіть під час виконання “надлюдських” завдань вселяють упевненість у тому, що людяність не підлягає подоланню чи знищенню, що вона є найважливішим ракурсом людини, опорою її існування у дусі й запорукою духовного зростання.
Якщо людині властиво помилятись, то Еней, безумовно, людина. Він має й чутливу людську душу (Пригадайте сльози Енея під час розлуки з Креусою, у зв’язку із загибеллю Палінура чи під час відплиття з Бутроту, де він назавжди прощається з Геленом і Андромахою.)
Ключові події – втеча із Трої, прощання з Дідоною заради “лавінійських” берегів Італії, зустріч з покинутою коханою у царстві мертвих – не тільки відтворю ють основні риси Енеєвого “персонологічного” типу, його можливості поведінки, стереотипи й сам вибір їх за конкретних умов, а й насамкінець “особисту поведінку”, дрейф, за сім років блукання. Вони допомагають вибудувати Енея – його поведінку і його “персонологічний” тип, ненав’язливо готуючи зміни у них. Ключовий момент, що відділяє життя Енея минулого від Енея теперішнього, – зустріч з батьком у царстві мертвих. Не випадково там же він востаннє бачить і Дідону.
Ці дві зустрічі співвіднесені одна з одною за принципом контрасту. Перша – про минуле, про розрив і його наслідки, друга – про майбутнє і торжество вірності. Першої зустрічі не чекали вже ні Еней, ні Дідона, на другу чекав Еней, і на неї сподівався Анхіс.
Перша залишила гіркий осад і усвідомлення невідворотності й незмінності того, що сталося, після другої ще не до кінця зрозумілі визначення долі й воля богів уперше набула цілком конкретних обрисів і “любові до майбутньої слави”. Еней вперше зримо побачив свою мету й знав тепер, що потрібно робити, в чому полягає його обов’язок та щастя. В Енеєві зливаються особистісне і державницьке, що робить його новою людиною, а відтак і трансформує образ Енея як античного героя епосу у образ політика, державного мужа.
В цьому, безумовно, проявилось авторське новаторство Вергілія.